(21 вересня 1991 – 5 жовтня 2025)
Солдат, 1 штурмового батальйону, житель села Судче
Загинув на Дніпропетровщині
Станіслав мав безтурботне дитинство. Навчався у місцевій школі. Потім – у Любешівському технікумі. Здобуті там знання у галузі будівництва неабияк стали в нагоді. Бо ж після отримання диплому житель Судча поєднав своє життя з цією сферою.
– Він постійно був на «стройках». По сезонах завжди їздив, у Києві працював останнім часом, на висотках. Усе горіло в його руках. Взірцем для молоді був, – з любов’ю і тугою розповідає про сина Надія Баран.
У перші дні повномасштабного вторгнення Станіслав із братом Русланом пішов до військкомату. Старшого мобілізували. Молодшого мати вмовила залишитися поки що вдома, допомагати їй, доглядати хвору тітку. Але 15 липня цього року дорогою до Києва нашого земляка таки мобілізували. Спочатку він перебував на полігоні, здобував ази військової справи.
А 21 вересня його відвезли вже на Схід. Щоправда, як казав рідним, – на Харківщину. Однак згодом захисник опинився на Дніпропетровщині, у 5-й окремій штурмовій бригаді.
– У суботу я ще з ним розмовляла. Він цікавився, як моє здоров’я, бо заслабла. У неділю вранці бачила, що був у мережі. А тоді цілий день заглядала в телефон: не з’являвся онлайн. Думала, що пішов на позицію. Бо ж попереджав, що може не бути на зв’язку. Ось тільки в понеділок вранці до мене завітали представники ТЦК і повідомили, що мого сина вже немає… – обриваються слова згорьованої матері.
5 жовтня 2025 року ворог забрав життя Станіслава.
Поховали воїна у Судчі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
