«Ви колись спілкувалися з Президентом України? А я знайомив його з будовою кулемета!» – з посмішкою пригадує Володимир, воїн 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Про воїна розповідає відділення комунікацій 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого
У його бойових спогадах можна простежити сучасну історію українського спротиву. Запросіть Володимира на каву і в приємній дружній розмові зможете впевнитися в цьому особисто. Не будьте пасивним слухачем – запитуйте, уточнюйте, вмикайте уяву…
Тоді вам, напевно, вдасться побувати на Савур-Могилі влітку 2014-го. Найперше, що ви відчуєте, – гаряче повітря – як кава у вашому горнятку. Побачите, як зморені бійці металевими касками риють собі окопи. Вип’єте з місцевого озера – єдиного джерела води навкруги. Якщо не погребуєте, то її прозорість та солодкуватий смак запам’ятаються на все життя. Почуєте «Гради», «Урагани», «Смерчі» українських степів… Але це не про примхи природи, а про смертельні «подарунки» ворога. А коли відгримить останній вибух, ви станете свідком такої історії:
– Ми позалягали в укриттях. І тут комбат каже: «ану тиша всім!». За кілька хвилин бачимо – повз нас проїжджають ВАЗ та КамАЗ буквально «забиті» військовими. Пам’ятаю слова нашого кремезного кухаря: «хлопці, то, курва, не наші!». Він каже це і починає стріляти, а за ним почали «валити» по ворогу і ми. Лише кілька ворогів пережили це пекло, їх ми взяли у полон, зокрема, і підполковника російської кадрової армії! –
розповів Володимир.
Перегортаємо сторінки уявної книги спогадів та опиняємось у Макарові. Це не кращий час для прогулянок містечком, бо на календарі березень 2022 року – розпал битви за Київщину. В одній з місцевих багатоповерхівок Володимир з побратимами тримає оборону. І, судячи зі спалених навколо колон російської бронетехніки, – доволі ефективно. Князівський воїн пригадує, що в ті дні багато ворожих екіпажів на власній шкурі відчули роботу західних протитанкових комплексів.
-Ворог упевнився, що це боляче та гаряче, але нам сподобалося, –
підсумував жартома Володимир.
Серед його нагород є орден «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудний знак «Сталевий хрест».
– Це за Харківський контрнаступ, – коментує Князівський воїн. – Тоді ми багато працювали, йшли на північ Харківщини. У швидкому темпі переслідували ворога, звільняли населені пункти один за одним. Підрозділи, які мали закріплюватися, деколи не могли нас догнати.
Нині свої знання Володимир використовує для знищення ворога новітньою зброєю. Про роботу з нею воїн розповідає із захопленням:
-Безпілотники сьогодні – це універсальне рішення багатьох бойових ситуацій. Ми готуємо кожен дрон по-особливому: розбираємо, перевіряємо, додаємо туди щось своє. І що цікаво: коли побратими з інших підрозділів щось придумують у себе – вони діляться цим, мовляв, диви, що ми придумали! І нова технологія розходиться по всіх підрозділах. В нашому підрозділі дуже багато креативної молоді! І це круто!
Ще однією пристрастю Володимира є спортивні мотоцикли та квадроцикли. Свого часу він об’їздив мотоциклом майже всі Карпати. Воїн впевнений, що головний заїзд ще попереду. Цей маршрут відомий лише Володимиру: він поїде туди, де воював, аби побачити, як мир, спокій і щастя повернулися у ті краї…
