Молодший сержант, 110 окрема механізована бригада, житель Любешова
(27 січня 1991 – 31 жовтня 2023)
Помер від поранень, отриманих на Донеччині.
Андрій завжди був особливим, добрим, людяним, розумним, стриманим на емоції й водночас принциповим і твердим у своїх рішеннях. Його характер формувався з юності, з роками гартуючись життєвими випробуваннями, досягненнями та невдачами. У сім’ї він середній: мав старшого брата і молодшу сестричку.
Ще коли навчався у Любешівській школі, щонеділі поспішав до храму, який знаходиться буквально за кілька метрів від дому. Він був паламарем, адже завжди проявляв інтерес до служіння Богу. Тому й не дивно, що після навчання у Любешівському технічному коледжі обрав духовну семінарію в Києві. Однак обставини склалися так, що після закінчення семінарії він знайшов роботу в цивільному житті. У той період познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Деякий час подружжя жило у Київській області, потім повернулися в Любешів.
Андрій був чудовим чоловіком та прекрасним батьком маленьких доньки й сина.
На момент початку повномасштабного вторгнення росії він був за кордоном, мав роботу. Вирішив повернутися. Тож, приїхавши додому, кілька днів побув із рідними, і вже 16 березня пішов у місцевий військкомат. У нього не було військового досвіду, армії за плечима, але вже 9 травня він опинився на самому нулі війни.
Відтоді Андрій Бондар самовіддано стояв на захисті України у складі 110 окремої механізованої бригади. Він легко вчився й був, як кажуть побратими, дуже здібним воїном. За період служби на війні він кілька разів отримував поранення різної складності, однак ніколи не жалівся й завжди запевняв дружину, що у нього все добре.
Андрій Бондар за короткий період отримав звання молодшого сержанта, був удостоєний п’яти нагород, дві з яких – за оборону Авдіївки.
Та 23 жовтня він отримав надто тяжке поранення. Упродовж тижня лікарі боролися за його таке ще молоде життя. Однак, на жаль, серце воїна зупинилися 31 жовтня.
Поховали воїна у Любешові.
Вічна пам’ять і слава Герою!
