Солдат, 4 окрема танкова бригада, житель села Люб’язь
(5 березня 1990 – 3 травня 2023).
Обірвалося життя на Харківщині.
Допитливий, веселий, добрий – таким був Сашко для своїх сестер та братів. Таким його назавжди запам’ятають і вчителі Люб’язівської школи, де здобував науку цей хлопчина, та наставники із Любешівського коледжу, в якому продовжив навчання Олександр.
Як зазвичай і заведено у багатодітних родинах, юнак із дитинства був привчений до праці. Тож як тільки підріс, почав шукати власні заробітки, аби бути підмогою для батьків.
Влаштувався у приватного підприємця в Любешові. А згодом почав працювати в ТОВ «Кромберг енд Шуберт», що в Луцьку. Так і проживав в обласному центрі вісім років.
Хоча робота в молодого чоловіка забирала багато часу, при кожній вільній нагоді він поспішав додому до мами. Бо ж згасла уже свічка життя тата. І багатодітна жінка залишилася сама.
Олександр строкову службу не проходив. Військовий однострій одягнув лише у 2019 році, коли місяць пробув на військових навчаннях на одному з полігонів. Однак уже через кілька років став військовослужбовцем ЗСУ – коли розпочалася повномасштабна війна.
Йому вручили повістку. І він, не ховаючись, пішов у військкомат. Так наш земляк опинився у 4 окремій танковій бригаді. Спочатку служив на Чернігівщині, а потім, узимку, перекинули на Схід, на Бахмут.
Біда прийшла в сім’ю Бишевичів 3 травня 2023 року. Саме цього весняного дня життя захисника обірвалося. І в телефонному дзвінку зі шпиталю Віра Дмитрівна почула страшну новину, що її наймолодшого синочка більше немає.
Поховали воїна у Люб’язі.
Вічна пам’ять і слава українському захиснику!
