Солдат, 100 окрема механізована бригада, житель села Бихів.
(13 липня 1978 – 23 вересня 2024)
Загинув на Донеччині.
Володимир Іванович – із багатодітної сім’ї. Десять раз лелека прилітав до подружжя Дарчичів у хатину, що на околиці Хутомира. Правда, п’ятирічним забрав Господь одного синочка. Напрочуд дружними зростали семеро братів та дві сестри. Виконували батьківські настанови: триматися купи, якими б крутими не були життєві повороти. А ще Дарчичі – неабиякі працелюби. Ні в кого в селі стільки не було різної сільськогосподарської техніки, як у них. «То вони все й робили людям у полі. І сіяли, і збирали урожай. Отакі от землероби…» – крізь сльози розповідає про свого чоловіка та його братів Марія Степанівна. До неї в прийми перебрався Володимир Іванович у Бихів. Тут подружжя стало облагороджувати своє сімейне гніздечко. Старався господар, аби все зробити якнайкраще. Заробляв наполегливо копійку, почав торувати сезонні закордонні роботи.
Коли на світ з’явилася довгождана донечка Сабінка, Володимир Дарчич плакав від щастя. Він тримав маленький згорточок на руках і не міг надивитися на свою кровинку. Отоді, мабуть, і пообіцяв собі, що стане для неї найкращим у світі татком. І таким він дійсно був…
Він став у стрій 13 березня 2022 року – тобто менш як через місяць після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Разом із братом Ростиславом. Отак обидва Дарчичі піліч-о-пліч служили спочатку на території Волині. А потім у складі 100 бригади вирушили на схід. Були солдатами автороти.
Востаннє Володимир Іванович їхав додому із війська в останні дні літа – аби повести донечку в перший клас. А через два дні вітав її із днем народження – Сабінці виповнилося 6 рочків. Ось тільки вже через кілька днів маленька дівчинка міцно обіймала татуся, відпускаючи його знову на війну. Не знала ця дитина, що відчуває батьківське тепло востаннє. Що 23 вересня проклятий ворог підступно забере її татка.
Поховали воїна на кладовищі села Бихів.
Вічна пам’ять і слава Герою!
