житель села Мала Глуша
(11 серпня 1993 – 6 жовтня 2023)
Обірвалося життя на Харківщині.
«Він просто випромінював саму доброту. Таких хороших людей дуже мало є», – із болем у голосі кажуть друзі полеглого Героя. Тож не дивно, що товаришів він мав завжди багато, був постійно душею компанії – і коли навчався в школі, і коли на танці у сільський клуб ходив.
А далі була армія. Коли ж повернувся додому, їздив по сезонних заробітках. Де ж у селі роботу знайдеш? А коли розпочалася Велика війна, то одним із перших пішов на фронт.
8 березня 2022 року наймолодший син Денисюків отримав повістку та став на захист України. Матір довгий рік і сім місяців молила Бога, щоб оберігав його на фронтових дорогах. На шматки розривалося її серце, коли прилетіла страшна звістка, що Сергійко тяжко поранений. Чотири місяці по різних госпіталях підліковував здоров’я. А потім відразу знову вирушив на передову. Бо ж був командиром взводу. Там свого «Смайлика» (такий позивний мав) чекали побратими. Любили вони його і за веселу вдачу, і за надзвичайну мужність. Ось тільки не вберегли… Клятий ворог підступно обірвав його таке ще молоде життя, котре вже ніколи не матиме продовження на цьому світі. Бо ж не встиг створити Сергій Денисюк свою сім’ю, ніколи не дочекається його кохана, з котрою познайомився вже під час війни.
«У кінці жовтня він мав прийти у відпустку та заручитися…» – каже брат Олександр. Натомість того ж місяця повернувся Герой додому в домовині.
Поховали воїна у Малій Глуші.
Вічна пам’ять і слава Герою!
