Жителька Любешова Надія Швайко, котра п’ятнадцять років працює дитячою анестезіологинею у Волинському обласному перинатальному центрі, відкрила для себе нове захоплення – виготовлення м’ясних делікатесів. Разом із рідними вона створює смачнючі ковбаси, копченості та місцевий традиційний делікатес – мацики.
Ідеєю готувати домашні ковбаси та копченості Надія Володимирівна загорілася минулого року. До цього, як розповідає наша землячка, спонукав її старший син. Тож, обміркувавши усе разом, вирішили спробувати й насамперед замовили спеціальну коптилку. До цього ж Надія Швайко вже орієнтовно десять років займалася виготовленням карухів та і загалом вона із приготуванням різних страв, як кажуть, давно «на ти». Уміє робити різноманітні смачні наїдки, деякий час навіть на замовлення знайомих займалася ручною ліпкою вареників, пельменів та інших напівфабрикатів. Карухи ж ще колись навчила її та сестру Інну робити мама. Адже у Лобні, звідки родом наша землячка, завжди мацики були фірмовою традиційною справою.
«Робили ми їх колись із мамою на Різдво Христове. Бо в селі багато тримали живності, був період, коли мама мала дванадцятеро свиней, тому м’яса вистачало у нас. А в нашому селі карухи – місцевий делікатес, який уміли робити всі господині. Також завжди виготовляли і сушену ковбасу, що також смакує багатьом. Загалом ми з сестрою з дитинства були привчені до роботи, багато всього допомагали мамі, маємо гарячу кров до різної роботи. Така ось у нас лобненська вдача», – усміхаючись, каже Надія Володимирівна.
Тому, незважаючи на завантаженість на основній роботі в лікарні, безліч домашніх справ, Надія Швайко вирішила спробувати свої можливості та уміння й у виготовленні м’ясних виробів. Аби вони дійсно вдавалися, були смачними та правильно зробленими, жінка пройшла спеціальні курси, у яких досвідчений виробник поділився і рецептами, й усіма тонкощами виготовлення ковбас та інших виробів. Адже у приготуванні м’ясних делікатесів є багато різних важливих нюансів, і цьому всьому навчалася наша землячка разом зі своєю сім’єю.
Поступово збільшували кількість необхідного інвентарю, аби робити все механізованіше. Бо вручну нарізати десятки кілограмів м’яса потребує ще тих зусиль.
«Ковбаси у нас вийшли фактично з першого разу. Звісно, буває, що виникає певний брак, але загалом ми дотримуємося усіх рецептур і технологій та задоволені нашими виробами. Робимо кілька видів ковбаси, коптимо бочок, вирізку, шию. Ну і, звісно ж, не полишаємо виготовлення мациків та сушеної ковбаси. Для сушіння у печі зробили спеціальне місце, також маємо кімнату, де в окремому місці «дозрівають» наші вироби. Часу на таке наше захоплення іде насправді чимало, бо ж це багатоетапний процес», – каже Надія Володимирівна.
У коптилці за один раз вміщається 45 кілограмів виробів. Коптять Швайки за новітніми технологіями на щипі. Аби був правильний колір, використовують лише щипу із вишень, буку та вільхи.
«Щоб ковбаса вийшла смачною, для цього насамперед треба хороше м’ясо. Використовуємо свинне, яке купуємо в одного із луцьких фермерів. І свої свині тримаємо, десь орієнтовно два місяці тому дві закололи, перед тим влітку теж була свіжина. Але на все цього м’яса, звісно ж, не вистачає. Також один вид ковбаси робимо із суміші свинного та яловичого м’яса. Важливо і те, щоб м’ясо було «вистояним». Так, як ми звикли вдома, коли свіжина, щоб до вечора м’ясо використати, тут не підходить. На маринування також треба 2-3 дні», – ділиться нюансами свого захоплення Надія Швайко.
Виготовлення м’ясних делікатесів потребує великої праці і часу. Та, попри всі складнощі, ця справа йде в руку нашій роботящій землячці. Вона уміє вправно давати лад усьому: встигати в луцькій медичній установі працювати лікаркою-анестезіологинею, де її пацієнтами є недоношені та хворобливі новонароджені дітки; вдома давати лад просторій оселі та великому подвір’ю; на кухні готувати для чоловіка, трьох синів і невісточки різноманітну смакоту; робити на замовлення для рідних, знайомих смачнючі копченості та ковбаси; а в період грибів чи журавлини разом із сім’єю поспішати до лісу, аби набрати найбільше лісових дарів, бо ж і в цьому Надії Швайко немає рівних.
Мирослава Струк.
Фото з особистого архіву Надії Швайко.
