Солдат, спеціалізований батальйон «Шквал», житель села Деревок
(24 лютого 1975 – 30 серпня 2025)
Помер на Харківщині.
Він був звичайною дитиною у сім’ї вчительки та сільського трудівника. Зростав допитливим і спритним, любив бавитися з однолітками. Закінчив школу, любешівське училище. Відслужив в армії. У Луцьку мешкала його рідна тітка. Саме під час поїздки до неї наш земляк і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Побралися. Оселилися в Деревку. Згодом родина переїхала до Луцька. Двох синочків приніс молодим батькам лелека.
Але, на жаль, подружнє життя поступово почало давати тріщину. Анатолій Миколайович повернувся у рідне село, до батьків. Відтоді проживав там, допомагаючи землякам у сільській роботі. Він був безвідмовним і незлобивим – так про нього кажуть деревчани. Та одного дня його життєва стежина різко звернула, набувши крутих і небезпечних поворотів. Один із них виявився хибним. Кроки вже були зроблені, тож кілька років наш земляк провів у місцях позбавлення волі. Повернувся додому. Та через деякий час тяга до крадіжок знову привела його на лаву підсудних.
Однак уже невдовзі після проголошення вироку Анатолій Довжик прийняв, мабуть, найважливіше рішення свого життя – захищати Україну. Він підписав контракт зі Збройними Силами України та став бійцем спеціалізованого батальйону «Шквал».
Спочатку, як пригадують рідні, був на Київщині, а згодом вирушив на Харківщину. Коли у серпневі дні востаннє розмовляв із рідними, ніщо не віщувало біди: Анатолій Миколайович розповідав про військові будні. Та вже за кілька днів у Деревок прийшла трагічна звістка – військовослужбовець Анатолій Довжик раптово помер у своїй частині. Його серце, не готове до реалій війни, зупинилося завчасу.
Поховали воїна у Деревку.
Вічна пам’ять і слава українському захиснику!
