Солдат, 40 окрема артилерійська бригада, житель села Ветли
(28 лютого 1974 – 14 березня 2023).
Помер, втративши здоров’я внаслідок дій, пов’язних із захистом Батьківщини.
«Він не міг дивитися спокійно на те, що твориться. Твердив, що зробить усе від нього залежне, щоб не бути під російським ярмом. Тому і пішов воювати, як тільки рашисти здійснили повномасштабний наступ», – так пояснив рішення Віталія Семеновича його брат під час прощання із Героєм. Бо ж хоча серце чоловіка зупинилося вже тоді, коли він повернувся із війська, ховали Віталія Дишка як військовослужбовця. Заслужено. Адже він рік ризикував життям, у гарячих точках відвойовував кожен клаптик української землі.
…Нелегке життя було у Віталія Семеновича. Довелося поневірятися по світах. Повернувся в батьківську хату, де й проживав разом із братом. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік відразу вирішив: піде воювати. Тож 14 березня, у День українського добровольця, він одягнув військовий однострій.
Одному Богу відомо, в якому воєнному пеклі побував за рік Віталій Дишко. Бо ж постійно знаходився на передовій. Там, на Сході, й отримав контузію, поранення. Переніс операцію, інфаркт. Пережите-перебачене на війні лишило рубці на серці цього мужнього чоловіка. Тому, за висновком медкомісії, у лютому нинішнього року він повернувся додому. Його війна на цьому закінчилася.
Серце Віталія Дишка несподівано зупинилося вранці 14 березня. Рівно через рік після того, як він пішов воювати.
Поховали воїна у Ветлах.
Вічна пам’ять і слава Герою!
