Деревчанин Сергій Войчик у війську майже від самого початку повномасштабного вторгнення росії. Так уже три з половиною роки й виконує завдання із захисту України, служачи в батальйоні матеріального забезпечення 100 окремої механізованої бригади.
У середині березня 2022-го він, затятий і працелюбний селянин, пішов виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. У той час, коли його рідні, куми починали виходити в поле, аби готувати ниву до майбутнього врожаю, Сергій Васильович покидав рідну домівку та сім’ю. Знав: дружині із дітьми буде непереливки. Бо ж господарство чимале та й поля немалий шмат чекали рук хазяїна. Але не міг чинити інакше. Деревчанин мав за плечима солдатську муштру під час строкової служби, певні навики. Тож відразу з’явився у військкомат, а вже невдовзі його мобілізували.
Потрапив у волинську «сотку». Щоправда, не в місцевий батальйон. Тож відразу був подалі від дому. На Ковельщині проходив службу. А вже через рік разом із усією бригадою вирушив на Схід. Так із того часу й перебуває у гарячих фронтових точках.
Дехто може сказати, що бійці батальйону матеріального забезпечення знаходяться у відносній безпеці. Але насправді то зовсім не так. Адже це солдати, без котрих, як би пафосно те не звучало, не було би й самого фронту. Бо ж воїни-водії забезпечують усю логістику. Саме завдяки їм ті, хто знаходиться безпосередньо на передовій, вчасно отримують боєприпаси, пальне, харчі тощо.
«Тихо ніколи не буває. Особливо чим ближче до лінії зіткнення, тим гучніше. За кермом весь час небезпека. Бо ворог не спить – видивляється із неба, де їдемо. І, не дай Боже, може нанести підступний удар», – розповідає Сергій Войчик.
За кермом «залізних коней» він проводить більшу частину свого буденного солдатського життя. Інколи сон доводиться бачити лишень годинку-дві. Зізнається Сергій Васильович, що певною мірою уже й звик до цього. Але з іншого – втома долає. Адже понад три роки наш земляк у війську. Дітям удома довелося рано стати господарями, аби давати лад усьому. Дружині, звісно, нелегко заступати синам та доньці і матір, і батька. «Та й просто хочеться вже безпечного мирного життя удома, біля рідних», – каже деревчанин.
