Старший солдат, 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгена Пікуса, житель Любешова.
(19 січня 1994 – 03 жовтня 2024)
Загинув на Донеччині.
У рідному Любешові Олег робив перші кроки і казав перші слова. Зростав, вивчав цей світ, мав старшу сестричку, з якою разом гралися й разом бешкетували. Здається, ще не так і давно батьки його вели, міцно тримаючи за руки, уперше до школи. Та не зогледілися, як їхній син уже стояв на врочистій лінійці в 9 класі. Далі навчання він продовжив у Любешівському технічному коледжі. Й потім їздив на сезонні роботи за кордон, а останнім часом працював сторожем на бійні.
З юних літ йому до серця припала красуня Іванна, з якою поступово дружні стосунки переросли у велике і взаємне кохання. Поєднали свої долі та разом стали іти по життю. Тішилася мама, коли син привів додому невісточку. Раділи всі, коли хату наповнив дитячий сміх. Старшій донечці цьогоріч виповнилося 8 років, меншій 19 жовтня виповниться лише рік.
Він мав багато різних захоплень. Любив і по гриби сходити, і порибалити на спінінг, і щось змайструвати. Зі школи особливу любов мав до читання фантастичних книг, деякий час сам писав вірші і навіть створив книжку, щоправда, соромився цією працею поділитися з іншими. А ще, як розказують рідні, мав тягу до мотоциклів, тож і собі придбав залізного коня.
Небагато довелося бути Олегу у прикордонній родині. Адже вперше він став у стрій у липні 2024-го, жодного військового досвіду за плечима не мав. Тож згодом деякий час перебував на навчанні в Луцьку, приймав присягу й знову вертався до служби на прикордонний пункт недалеко від дому. «От тільки ніхто й подумати не міг, що надто скоро його, ненавченого і недосвідченого, відправлять у саме пекло війни», – крізь біль розповідають мама захисника та його дружина.
На жаль, 3 жовтня на Донеччині ворог забрав життя захисника з Любешова.
Поховали воїна на селищному кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
