Солдат, Сили спеціальних операцій ЗСУ, житель села Велика Глуша
(15 грудня 1994 – 6 січня 2025)
Загинув під час виконання бойового завдання на Курщині.
Сергій за життя був спокійним та врівноваженим. Життя навчило залишатися таким. Адже Гембіки ніколи не мали великих розкошів. Завчасу згасла зірка долі матері. Так і проживали брати та батько у невеликій хатині на одній із вуличок Великої Глуші. Помаленьку давали собі раду. Їздили підзаробити копійчину на прожиття на пилорамах. Строкову службу ані Сергій, ані його брат Олег не проходили. Бо ж, як кажуть односельці, Сергій був надто худорлявий, що через малу вагу й не взяли його у солдати-строковики. Однак це не стало на заваді для Сергія взяти до рук зброю, коли росія повномасштабно посунула в Україну і коли мобілізували брата Олега. Ось так брати одного весняного дня 2024 року Гембіки повісили замок на двері своєї хатини (бо ж батька не стало незадовго до того) і склали присягу військовослужбовців. Пліч-о-пліч крокували воєнними дорогами. Разом пройшли навчання у Польщі. А, повернувшись звідти, разом із іншими бойовими побратимами вирушили на фронт.
Нелегко було великоглушанцям на війні. Але те, що служили разом, додавало їм сили й снаги нищити російського ворога. Так вони були й поряд того злощасного шостого січня. Виїхали на завдання на Курщині. Однак ворог накрив позиції українських військових. Серце Сергія зупинилося. Олег зазнав тяжких поранень, через які він навіть не зміг провести брата в останню дорогу.
Поховали воїна у Великій Глуші.
Вічна пам’ять і слава Герою!
