Наш край нині живе подвійним ритмом. З одного боку – війна, тривожні новини, втрати й складні виклики. З іншого – прагнення берегти і відроджувати своє. Бо саме у пісні, у старій фотографії чи давньому обряді люди знаходять спільність, а отже й силу. Це те, що ворогу просто не зламати. І саме це нині особливо єднає любешівців у збереженні своєї минувшини.
Залаззя збирає спогади
У селі Залаззя вже кілька років поспіль триває робота, що об’єднує людей навколо спільного коріння. Місцева активістка Галина Василюк невтомно збирає предмети минувшини – рушники, глиняний посуд, ткацькі верстати, старовинний одяг.
Коли заходиш у її своєрідний «музейчик», відразу відчуваєш, як у повітрі змішується запах старої деревини й тканини. На столі – вишиті сорочки, поруч – полотно, що колись ткалося на верстаті.
– Особисто займаюся збором старовинних речей, які відображають багату культурну спадщину Залаззя. Моя мета – не просто зібрати ці предмети, а вдихнути в них нове життя, щоб майбутні покоління могли дізнатися про талант, працьовитість і душу наших односельчан, – розповідає Галина Василівна.
Фото з архіву Галини Василюк.
У її колекції – десятки цінних речей: вишиті сорочки, рушники, свити, а також предмети побуту – коловоротки для прядіння, інші старовинні знаряддя. Одні вона знаходила, спілкуючись із односельчанами, інші отримала в дарунок, а деякі навіть викупила, аби вони не пропали.
– Кожна річ – це не просто предмет, а ціла історія. Вишита сорочка може розповісти про свята, які в ній відзначали, рушник – про сімейні традиції чи важливі події. Люди відчувають, що їхні сімейні спогади потрібні не лише їм, а й усьому селу, – каже жителька Залаззя.
Саме тому клубна установа перетворилася на простір зустрічей: хтось приносить стару річ, хтось – фото чи розповідь, хтось приходить просто подивитися. Кожна така зустріч стає маленьким святом спільності.
Нещодавно в Залаззі взялися за нову ідею – відродження весільного вінка, який колись був символом місцевих весіль.
– Вінок ще незакінчений. Але я вірю, що незабаром ми побачимо світлини наших односельчан у весільних віночках. Ці фотографії стануть ще одним кроком до популяризації наших традицій і майстерності, – ділиться Галина Василюк.
Вона мріє створити у Залаззі музейну кімнату, де всі ці речі будуть доступні для огляду.
Відродження як спільна справа громади
Проєкт «Жива спадщина», у рамках якого збирають старовинні речі, відтворюють обряди й пісні, охоплює не лише Залаззя, а й інші села Любешівщини.
У Березичах та Бірках молодь відшукала старовинні вишиті картини.
У Залізниці відроджують приготування традиційної страви – мацика, який уже внесений до обласного переліку культурної спадщини.
У Бихові майстрині навчають молодь ткацтва рушників.
У Деревку записали цілий весільний обряд, а у Ветлах – обряд сватання.
У Залізниці та Лобні зберігають давню традицію прикрашання весільного короваю.
А нещодавно громада відтворила старовинне весілля. У Заріці лунали пісні й жарти, майоріли різнобарвні вишиванки.
– Це було більше, ніж театралізація, – каже директорка Центру культури та дозвілля Валентина Лоза. – Ми всі відчули, що торкаємось пам’яті поколінь. А найголовніше – це зробили разом.
Нові пріоритети культури
Війна змінила ставлення до культури і зробила її частиною соціальної безпеки громади.
– Ще недавно культура асоціювалася переважно з концертами та дискотеками. Але ми зрозуміли: головне – зберегти спадщину. Якщо громада знає свої пісні, обряди, своїх героїв, вона стає стійкою, – переконана Валентина Лоза.
Нині важливим завданням стало перенесення традицій у «цифру». Любешівська громада приєдналася до всеукраїнської платформи КРЕДЕНС, яка дозволяє оцифровувати фото й архіви.
Згуртованість як захист
Відродження весільного вінка чи старовинних рецептів, збір фотографій чи предметів побуту – усе це має спільний знаменник: люди об’єднуються.
Фахівчиня з комунікацій Вероніка Чекалюк підкреслює:
– Культура у кризовий час – важливий ресурс стійкості. Вона об’єднує українців, допомагає впоратися з тривогою, нагадує, хто ми є, дає надію на майбутнє. Коли ворог намагається стерти нашу культуру, кожна відроджена пісня чи збережений обряд стає символом спротиву й незламності.
Таким чином, культурні ініціативи на Любешівщині – це не лише про традиції. Це про «разом». Про силу громади, яка тримається на корінні й передає його у майбутнє.
Розлогий матеріал читайте у газеті «Нове життя».
