Сімейний кодекс України (далі – Кодекс) встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (стаття 60 Кодексу).
Проте не все майно, яке з’явилося під час подружнього життя, є власністю обох. Глава 7 Кодексу визначає перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, інформує Мін’юст.
Так, статтею 57 Кодексу визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
– майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
– майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
– житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
– земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;
– речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. (Речами індивідуального користування є одяг, взуття, косметичні препарати, лікувальні засоби тощо. Варто зазначити, що речі, придбані для професійних занять, не будуть належати до речей індивідуального користування (медичне обладнання, музичні інструменти, оргтехніка тощо). Згідно зі статтею 61 Кодексу ця категорія речей є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя);
– премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;
– кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
– виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров’я.
Крім того, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Згідно зі статтею 58 Кодексу якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).
Також необхідно зазначити, що відповідно до глави 10 Кодексу подружжя, а також особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, можуть укласти шлюбний договір, який дозволяє домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним (стаття 59 Кодексу).
