Солдат, 81 окрема аеромобільна бригада, житель села Люб’язь
(21 жовтня 1981 – 15 листопада 2022).
Загинув на Луганщині.
Він – старший син у подружжя Сергія та Надії Іванісіків. Зростав у любові й турботі про своїх молодших сестричку і брата. З дитинства був привчений до сільської праці, адже батько самовіддано трудився в колгоспі, вдома також тримали господарство. Сергій завше усім ділився зі своїми рідними, був товариським і неймовірно добрим. Такими теплими словами про нього відгукуються всі, хто його знав.
За роки навчання в місцевій школі завжди мав багато друзів, з усіма знаходив спільну мову. Згодом навчання продовжив у Любешівському технікумі. Далі ж постійно десь працював. Зокрема, декілька років був прикордонником, підписавши контракт; не один рік торував дорогою сезонних заробітків до Києва, а згодом – до сусідньої Польщі. Бо завжди старався заробити копійку, не міг просто сидіти вдома.
Провівши дитинство серед мальовничої природи Люб’язя, Сергій неабияк полюбляв риболовлю. А ще – збирати гриби і навіть чорниці.
Мав Сергій Сергійович двох синочків – Ростислава та Богдана. І хоча особисте життя не склалося, він обожнював проводити час зі своїми кровинками, а вони любили доброго і турботливого тата.
28 серпня Сергія Іванісіка мобілізували. На перших порах був на дещо спокійніших територіях, тож постійно виходив на зв’язок із рідними. А далі, коли його відправили на передову, міг не телефонувати і по 3-4 дні. Батьки щодня молили Бога за свого соколика, чекали його повернення сестра, брат, синочки, племінники та всі рідні.
Однак через кляту російсько-українську війну його життя обірвалося на полі бою. Захищаючи рідну землю від путінських військ, він загинув унаслідок артилерійського обстрілу на території Луганської області.
Поховали воїна у Люб’язі.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і слава Герою!
