(05 жовтня 1998 – 29 вересня 2025)
Капітан, 100 окрема механізована бригада, житель села Ветли
Загинув на Донеччині
Ветлівчани назавжди запам’ятають Івана Качулу життєрадісним, завжди усміхненим, справжнім. Середульший син у батьків, друг старшому брату, порадник молодшій сестричці. Скромний, але водночас – душа компанії. Такий він був, учень місцевого ліцею, а згодом – Ужгородського національного університету.
– А ще він був дуже затятий рибалка. Та й гриби від нього не втечуть – любив до лісу ходити, – із сумом розповідає про свого племінника Геннадій Качула. І голос цього мужнього чоловіка, хороброго воїна, тремтить. Бо Іван був йому і за рідного сина, і за побратима.
Можливо, саме дядько певною мірою вплинув на вибір Івана поєднати своє життя з військовою справою. Під час навчання в університеті він пройшов військову кафедру, мав звання молодшого лейтенанта. І коли почали формуватися батальйони тероборони, Іван свідомо захотів доєднатися до підрозділу. Так ще 10 січня 2022 року Іван Качула став бійцем 51-го батальйону територіальної оборони. А вже за місяць росія посунула в Україну з різних боків – почалася Велика війна. І він, молодий, але хоробрий воїн, був серед тих, хто з перших днів стояв на сторожі державних рубежів тут, на Волині.
Навесні 2023-го славнозвісна 100-та бригада вирушила на Схід. Із тих пір Іван, командир мінометної батареї, перебував у самому пеклі війни. За цей час він виріс до звання капітана. Але для своїх хлопців залишався не просто командиром – був другом, братом, опорою.
– Він не дивився на звання. Не раз ішов разом із хлопцями, навіть попереду них, незважаючи на небезпеку. А скільки разів витягував «трьохсотих», «двохсотих», ризикуючи собою. От і цього разу міг не їхати, але поїхав. Назад не повернувся… – тихо говорить Геннадій Петрович.
Саме він перший із родини дізнався страшну звістку. Якраз був у відпустці на рідній ветлівській землі. А там, далеко на Сході, 29 вересня клятий ворожий дрон обірвав життя Івана
Поховали воїна у Ветлах.
Вічна пам’ять і слава Герою!
