Старший солдат, 115 окрема механізована бригада, житель Любешова
(14 липня 1996 – 6 серпня 2025)
Загинув на Харківщині.
Владислав – старший син батьків. Зростав розумною, допитливою дитиною. Сім’я переїхала на Любешівщину, куди направили служити його батька, прикордонника Петра. Тут Влад пішов до першого класу, тут народилася його сестричка Настя. Минали роки, і сім’я поповнилася ще одним малюком – Іванком, для якого старший брат був у всьому прикладом. Дуже любив історію і загалом читати. Але після закінчення школи обрав географічний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки. Спочатку здобув ступінь бакалавра, потім магістра.
У 2019 році, після завершення навчання, пішов до армії. Як і багато його ровесників, після строкової служби їздив на заробітки за кордон. Саме там його застала новина про повномасштабне вторгнення росії. І він просто не зміг залишитися осторонь.
Як справжній патріот і син військовослужбовця (його нині покійний батько, Петро Анатолійович Харитонюк, служив у прикордонних військах на кордоні з Білоруссю), Влад повернувся до України, щоб боронити рідну землю. У березні 2022 року він добровольцем пішов до війська. Служив старшим навідником 2-го мінометного взводу мінометної батареї.
На Харківщині 6 серпня 2025 року ворожий дрон обірвав його молоде життя.
Не діждеться більше ніколи свого сина мати, брата – брат і сестра. Уже не буде весілля з коханою Івасею, з якою Влад мав побратися невдовзі, уже вибрали обручки, планували спільне життя у власному житлі в Підгайцях. Не діждалася його й бабуся Ніна, якій Влад обіцяв приїхати допомогти по господарству…
Поховали воїна у Підгайцях.
Вічна пам’ять і слава Герою!
