Сержант, 2 окремий стрілецький батальйон, житель села Підкормілля
(7 березня 1970 – 29 грудня 2022).
Загинув на Запоріжжі.
Пуповина Івана Ісаковича закопана в Деревку, де він народився та зростав. Там же навчався у місцевій школі. Але ось долю свою знайшов у Підкорміллі. У цьому селі теж давно став своїм. Адже тут побачив світ його синочок Ілля. Не любив, обожнював свою кровинку Іван Клявзунік. Бо ж хлопчик на нього схожий. Із ним часто співав пісню «Ой, у лузі червона калина».
Тож навіть із війська татко відпросився на трохи, аби повести свого синочка перший раз у школу. Усі одягнуті у вишиванки, вони були такі щасливі… Ось тільки ті радісні миті пройшли дуже швидко, й Івану Ісаковичу довелося знову повертатися у стрій.
Рішення воювати наш земляк прийняв свідомо, знаючи, що може загинути, виганяючи ворога. Він був дуже палким патріотом. Тому навіть не роздумував, чи йти воювати. Тож уже в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну зібрав речі та добровольцем пішов у військкомат. Із тих пір надійно стояв на захисті рідної землі.
Коли їхав на Схід, при останній зустрічі з молодшим братом Віталієм сказав йому: «Ти ж розумієш, що маєш подбати про мою сім’ю, якщо зі мною щось станеться…» Може, відчував біду. А можливо, просто знав, що на війні кожна мить може стати останньою. Переконався у тому ще більше, коли пройшов пекло на Донеччині. А як перевели на Запоріжжя, планував на трошки приїхати у відпустку. «Під час останньої нашої розмови (за 8 днів до загибелі) Іван сказав мені, що, як тільки вийде з позиції, писатиме рапорт, аби на Різдво приїхати додому. Казав, що відвідаємо старшого сина, сватів…» – зітхає вдова Наталія. Приїхав. Шостого січня його велелюддя провело в останню дорогу. Адже життя Івана Клявзуніка обірвалося на спостережному пункті 29 грудня 2022 року.
Поховали воїна у Підкорміллі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
