Солдат, 110 окрема механізована бригада, житель села Гірки
(28 грудня 1971 – 7 лютого 2023).
Загинув на Донеччині.
У Гірках Юрія Вікторовича згадують лише хорошими словами. Бо ж, кажуть гірківчани, такого патріота і такого майстра на всі руки ще потрібно пошукати. У його руках дерево просто горіло. Так, як і в серці – любов до рідної України.
Тому й не дивно, що, як тільки над Батьківщиною нависла загроза, ще у 2014 році чоловік вирушив на Схід. Пройшов пекло АТО, не пускав ворога в українські міста та села.
Коли ж повернувся додому, жив разом із ще одним братом у батьківській хаті, де кожен куточок майстрував своїми роботящими руками. Адже тягу до столярства мав із дитинства. Тож допомагав не одному односельцю. Фактично, як каже місцева староста Галина Зелик, залишив про себе пам’ять у кожній хаті Гірок. Та й не лише меблі, господарське приладдя робив Юрій Колтунович. Зруби придорожніх хрестів у селі – теж справа його рук. Лавочки у місцевій церкві – його творіння. Загалом же постійно допомагав, якщо потрібно було у святині щось змайструвати. Гірківчани знали: так, як Юрій Вікторович, ніхто не зробить. Тому й ішли до нього по допомогу. Не відмовляв. Адже так розпорядилася доля, що власного сімейного гніздечка чоловік не звив. Тому всю доброту, всього себе віддавав племінникам та загалом усім, хто до нього звертався із проханням підсобити.
Але все-таки чимале місце у його серці завжди було зайняте. Його гірківчанин присвятив любові до України. Тож коли рашитський ворог у лютому 2022-го посунув на наші землі, Юрій Вікторович чи не в перший день пішов до любешівського військкомату. Відтоді поріг місцевого центру комплектування та соціальної підтримки переступав багато разів. Усе повторював: «Чому інших беруть, а мене ні?». І Юрій Колтунович таки пішов воювати – 14 жовтня. Ось тільки ця війна його навіки забрала. Бо ж додому чоловік повернувся, так і не діждавшись української перемоги. Його життя обірвалося 7 лютого на Донеччині.
Поховали воїна у Гірках.
Вічна пам’ять і слава Герою!
