Коли в дім приходить звістка про загибель військового, життя родини різко зупиняється. Перші дні після втрати — це шок, розгубленість і тиша, у якій важко ухвалювати будь-які рішення. У цей момент люди не читають інструкцій і не з’ясовують деталей — вони змушені довіряти тим, хто поруч і бере на себе організаційні питання.
Саме тому організація поховання Героя — це не просто набір послуг. Це зона особливої відповідальності для всіх, хто залучений до процесу: державних структур, місцевої влади, служб і громади. Будь-яка неясність або нестача інформації в такій ситуації може згодом перерости в болісне непорозуміння і втрату довіри. У такі моменти вирішальним стає не окреме рішення чи допомога, а те, наскільки злагоджено між собою діють усі, хто опиняється поруч із родиною.
Нещодавно в Любешівській громаді виникла напружена ситуація, пов’язана з організацією поховання одного з полеглих захисників. Вона показала не стільки напруження між сторонами, скільки системну проблему — відсутність зрозумілого і вчасно поясненого алгоритму дій для родин у найтяжчий момент їхнього життя.
Ця історія — не про пошук винних, а про необхідність порозуміння. Коли редакція почала обговорювати це питання, стало зрозуміло: і родина, і представники ТЦК, і селищна рада мають спільну мету — гідне вшанування Героя. Брак єдиного інформаційного поля створив напругу, однак готовність сторін чути одне одного є ознакою згуртованої громади, здатної визнавати помилки та виправляти їх разом.
«Ти просто довіряєш тим, хто поруч»
До редакції звернулася донька одного з полеглих воїнів громади, щоб звернути увагу на проблему поінформованості родин. За її словами, у перші дні після втрати багато важливих речей залишаються непроговореними — що саме передбачено законом, як відбувається організація поховання, куди і коли потрібно звертатися.
«Ніхто одразу не пояснює, що входить у державну допомогу, а за що потрібно платити самостійно. Про це дізнаєшся пізніше — коли вже починаєш оформляти документи. І тоді з’ясовується, що є фінансові зобов’язання. У такому стані це сприймається дуже важко», — каже донька Героя.
Вона додає, що в той момент найбільше бракує не співчуття, а чіткого пояснення: хто відповідає за процес і до кого можна звернутися з питаннями вже після поховання.
Як відбувається організація поховання
Офіційне сповіщення про загибель військовослужбовця родині вручають представники ТЦК та СП. У Любешівській громаді це робить начальник відділення цивільно-військової співпраці майор Олександр Васильєв. За його словами, під час першої розмови з родиною проговорюють ключові організаційні моменти: виїзд по тіло Героя, маршрут перевезення, поховання, а також питання ритуальних послуг.
Він наголошує, що кожна родина має право самостійно обирати, де замовляти ритуальні послуги і що саме необхідно. За роки війни склалася практика, коли часто рекомендують звертатися до магазину «Едельвейс», оскільки це зручно з організаційного боку — є спецавтомобіль, можливість дорогою забрати домовину та хрест, загалом гідно провести Героя в останню дорогу.
За словами представника ТЦК, родина може або одразу оплатити необхідні послуги, або скористатися ними з подальшою оплатою. У перші дні людям складно вирішувати фінансові питання, тому пропонують взяти все необхідне одразу, а розрахуватися пізніше. Водночас підкреслюється, що ці послуги покриваються коштами, передбаченими як допомога.
Саме на цьому етапі формується ланцюг підтримки — від першого контакту з родиною до залучення місцевої влади, служб і подальшого оформлення виплат.
Фото “Нове життя”/Наталії Мухи.
Яка фінансова підтримка передбачена
За словами Олександра Васильєва, родини можуть розраховувати на кілька видів фінансової підтримки. Ідеться про 50 тисяч гривень із бюджету Любешівської селищної ради на поховання, до 14 тисяч гривень від військової частини у разі, якщо вона не надає домовину, а також 100 тисяч гривень з обласного бюджету.
У селищній раді підтверджують, що в громаді діє Програма підтримки Захисників і Захисниць України та членів їхніх сімей. Матеріальна допомога в розмірі 50 тисяч гривень надається особі, яка здійснила поховання загиблого військовослужбовця — жителя громади. Ці кошти мають компенсувати понесені витрати, однак рішення про те, як саме їх використати, залишається за родиною.
Водночас у раді наголошують, що оформлення допомоги відбувається вже після поховання, коли зібрано повний пакет документів. Саме тому важливо, щоб родина ще на початковому етапі розуміла, на яку підтримку може розраховувати і які витрати доведеться покривати згодом.
Підтримка — це не лише співчуття
Психологиня, кризова консультантка Олена Савчук пояснює, що у стані гострого горя людина часто не здатна повноцінно обробляти інформацію. У перші дні після втрати працює не логіка і не раціональність, а емоційне виживання. Тому родині важливо не просто щось сказати, а пояснювати спокійно, кілька разів, у різний час. І дуже важливо, щоб поруч була людина або служба, до якої можна повернутися з питаннями пізніше.
Коли людина не розуміє, що відбувається і до кого звернутися, виникає відчуття покинутості. А це вже не про документи чи гроші — це про втрату відчуття, що ти не сам. Саме тому важливою є підтримка всього соціуму.
На Любешівщині є багато прикладів, коли громада бере на себе частину обов’язків — допомагає з організацією поминального обіду, підтримує фінансово, підстраховує родину, поки триває оформлення виплат. Ця жива мережа горизонтальної підтримки є тим фундаментом, на якому тримається стійкість.
Важливі уроки
Щоб уникати напруження, родина з перших днів має отримати повну й зрозумілу інформацію про всі етапи процесу, можливі витрати та джерела допомоги. Не менш важливо визначити відповідальний супровід — людину або службу, до якої можна звернутися не лише в день поховання, а й після нього.
Коли всі учасники процесу діють узгоджено, родина не залишається сам на сам із проблемою. Саме так формується відчуття спільності й довіри — через послідовні дії, а не гучні слова. Бо горе не повинно залишати людину без орієнтирів. А громада — без чітких правил і живої підтримки. Адже справжня єдність проявляється не лише в перші дні втрати, а й у готовності бути поруч на складному шляху після прощання.
Наталія Муха.
