Саме стільки часу потрібно для жителя с. Бихів Миколи Андрусика, аби створити черговий свій вибір. Як результат – уже й не злічити, скільки файних, а головне, практичних кошиків виготовив цей майстер.
Такою справою Микола Адамович почав займатися давненько. Точніше тоді, як став їздити на сезонні роботи у Білорусь. До того трудився у місцевому колгоспі «Зоря» токарем. Коли ж колективне господарство перестало існувати, чоловік змушений був шукати заробітки у світах. Так, як і більшість наших краян, опинився на закордонних заробітках.
Там матеріалу вистачало: як для основи, так і шпагату. Ото я, як випадала вільна хвилина, і плів коші. Вони, до речі, дуже користувалися попитом у місцевого населення», – розповідає бихівчанин, як почав таку свою діяльність.
Водночас, каже, ніде цьому й не вчився. Якось самі по собі ті навики взялися. Спробував одного-другого коша та й зрозумів, що нічого складного в тому немає. Тим більше практика давала своє. Кожен наступний виріб виходив усе досконалішим.
Тож коли сезонні дороги Миколи Андрусика закінчилися, чоловік присвятив своє життя власній господарці. При цьому не забував і улюблене заняття. Нині ж, коли вечори побільшали та ще й світло періодично вимикають, часу для плетіння кошиків у Миколи Адамовича побільшало. Тож і колекція виробів розширилася. Є великі, які підійдуть для сільськогосподарських робіт, є й менші – для збирання грибів. Виготовив майстер кілька і зовсім невеличких – то для внуків постарався. Має чоловік їх п’ятеро – від двох доньок. Одна працює у Залаззі в амбулаторії. Інша знайшла долю в Луцьку, має двійко малих дітей. То дружина нині в обласному центрі допомагає няньчити внучат. А в Миколи Андрусика, котрий сам зостався у хаті, ще побільшало часу для виготовлення кошів.
Майстер розповідає, що основу для цих виробів зазвичай використовує металеву, щоб надійною була.
«Шукаю проволоку, навіть пружини від старих матраців використовую. А тоді вже шпагат потрібен, щоб плести. Купую його в магазинах. Інколи беру і ті шнурки, якими перев’язують пакунки блоків. Вони теж міцні», – ділиться секретами своєї роботи бихівчанин, демонструючи коші.
Серед них ваблять око різнокольорові, котрі виграють барвистими боками. То, каже Микола Андрусик, – саме для внучаток, щоб гарненькі були, веселі, сподобалися дітлахам.
«А якщо ще хтось захоче подібні, теж зроблю. Це не проблема. Дві години – і кошик готовий», – посміхається майстер і поглядає на інструменти, котрі лежать поруч кошів.
Отже, невдовзі створиться новий виріб, який неабияк потрібен для господарювання в селі.
