Світлинами пухнастиків і виробів із дерева заповнена майже вся галерея Анатолія Фесика. І не дивно, адже ці дві речі займають важливе місце в житті чоловіка.
До повномасштабної війни життя Анатолія було досить активне. Він багато подорожував, працював за кордоном. Але, коли почалася війна, такої можливості більше не мав.
«Рік чи трохи більше я був у Луцьку. Допомагав будувати бомбосховища у великих школах. А потім це припинилося, бо замовник не виграв тендер, і я повернувся додому в село», –
пригадує Анатолій Фесик.
Але в селі, як заведено, без роботи важко залишитися. Тому наш земляк швидко знайшов собі заняття, яке було йому до душі, – виготовлення столів і гойдалок із дерева. Хоча, каже чоловік, він раніше не дуже цікавився деревом, адже його захоплювала в дитинстві різноманітна побутова техніка. Але одного разу спонтанно вирішив зробити гойдалку, а тоді й інші ідеї з’явилися.
«Надивився в Тік Ток багато чого. Та й сам мав деякі ідеї, тому почав робити. Мені найбільше подобається щось старовинне, а не сучасне. То я й виготовляю в такому стилі. Зробив декілька гойдалок, пікові столики, дерево для папуги і маю ще деякі плани, але для цього потрібно більше інструментів, а вони досить дорогі, та й не всі можна знайти в Любешові», –
розповідає майстер.
Утім навіть із невеликим арсеналом інструментів Анатолію вдається розвивати свою справу і навіть заробляти нею копійку. Наприклад, уже вдалося продати декілька дашків для колодязя, гойдалок і садових столиків.
Матеріал для виробів житель Любешівської Волі заготовляє сам. Здебільшого це сосна чи дуб, хоча, каже, дуб – дорожча і рідкісніша сировина, тому однаково доводиться поєднувати.
Працює над усіма своїми виробами чоловік також самотужки. Але жартує, що має декілька помічників. Це – котики, які живуть у його господарстві.
«Дуже люблю котів, але раніше я дійсно рідко бував удома. А котик – це та тварина, яка швидко звикає до господаря і, коли його немає вдома, кіт може зникнути або дуже сильно змінитися. Та зараз у мене є двоє котів – сірий і сіамська. Раніше були ще й кошенята, то вони мені всі й допомагали, так би мовити, –
ділиться Анатолій Фесик.
І хоч поки що чоловік знайшов своє місце, він однаково не знає, що може статися далі. Адже війна – це час суцільної невпевненості у завтра, і планувати щось конкретно на майбутнє дуже важко. Тому своє захоплення Анатолій не називає чимось серйозним. Вважає, що поки це лише хобі, яке приносить задоволення, коли є час і натхнення. А як із цим підуть справи далі – покаже час.
Соломія МУСІРІВСЬКА.
Фото з особистого архіву майстра.
