Головний сержант, прикордонна комендатура швидкого реагування Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України, житель села Люб’язь
(5 червня 1975 – 28 грудня 2024).
Загинув під час виконання бойового завдання на території Харківської області.
Володимир Миколайович був наймолодшим у багатодітній родині Кушнериків. Декілька років тому згоріли свічки життя батьків. Відійшов у засвіти один із братів. Інші та ще єдина сестра розлетілися світом. А Володимир зостався в рідному Люб’язі. Закінчив місцеву школу. Вступив до технікуму у Володимирі. Відслужив армію. Відтоді й поєднав своє життя з військом. Бо ж підписав контракт і служив у Волинському прикордонному загоні ДПСУ упродовж тривалого часу. Лишень після досягнення вислуги років звільнився в запас.
У Люб’язі Володимир Миколайович звив своє сімейне гніздечко – із коханою дольчанкою Оксаною. Чотири рази лелека навідувався до щасливого подружжя, принісши трьох синочків і донечку. Двоє старших уже й ступили на дорогу самостійності, створили власні сім’ї. Втирав сльози щастя Володимир Кушнерик, коли благословляв сина й доньку на весіллях. Раділо його серце, коли дізнався, що став дідусем. Адже благополуччя дітей, рідних для нього завжди було на першому місці. Для цього жив, до цього докладав усі зусилля.
На другий день після початку повномасштабного вторгнення росії наш земляк уже був у строю. Він відновив свою службу і приєднався до старшого сина Миколи, який пішов стежками тата – став прикордонником. На заставі Володимир Кушнерик був одним із найдосвідченіших. Тож передавав свої уміння молодшим колегам. Але у 2024 році служба на відносно мирній території закінчилася. Люб’язівець у складі прикордонної комендатури швидкого реагування Луцького прикордонного загону вирушив на схід України. Пішов туди воювати і син Микола. Так і захищали Кушнерики Україну від російського окупанта. Володимир Миколайович, маючи досвід, старався по-батьківськи турбуватися не лише про свою кровинку, а й інших молодих побратимів. Ось тільки себе не вберіг…
В останні дні 2024-го на далекій для нас Харківщині воїн отримав множинні осколкові поранення. Вони виявилися несумісними із життям. 28 грудня серце головного сержанта Кушнерика зупинилося.
Поховали воїна у Люб’язі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
