(19 грудня 1978 – 21 серпня 2025 року)
Солдат, 425-й окремий штурмовий полк «Скеля», житель Ветел
Загинув на Донеччині
Він був простим сільським чоловіком, чия життєва дорога із самого дитинства виявилася непростою, сповненою праці й турбот. Батьків не стало давно. Тож вони навіть не встигли благословити сина на шлюб. Свою долю чоловік знайшов у рідних Ветлах. Разом із дружиною вони звили сімейне гніздо, у якому народилися п’ятеро дітей: чотири сини та донечка.
Подружжя господарювало, дбало про дітей, покладаючись лише на власні сили. Старші вже встигли стати на ноги. Аби забезпечити дітей, дружина їздила на сезонні заробітки, а Петро залишався вдома.
«Він був надзвичайно безвідмовним. Це вам у Ветлах скаже кожен. Нікому не відмовляв, якщо треба було допомогти – чи на полі, чи по господарству», – згадує про односельця староста села Любов Павлік.
Коли розпочалася повномасштабна війна, жінка і діти виїхали за кордон, аби вберегтися від небезпеки. На той час Петро Петрович теж мав право на виїзд як багатодітний батько. Але він залишився удома.
На початку літа 2025 року його мобілізували. Попри те, що троє неповнолітніх дітей давали йому право на відтермінування.
У війську ветлівчанин пройшов підготовку, після якої вирушив на бойові позиції. Під час першого виходу «на нуль» отримав поранення. Тоді, як пригадує його швагро Юрій Устимчук, він зателефонував до всіх своїх рідних. Ніби прощався. Адже другий вихід на позицію став для нього фатальним. Зв’язок із захисником обірвався. Сім’ю накрило чорне сповіщення: «Пропав безвісти».
Почалися місяці очікування, надії на диво. Проте наприкінці 2025-го прийшло офіційне підтвердження ДНК-експертизи: солдат Петро Кирилюк загинув 21 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Поховали воїна у Ветлах.
Вічна пам’ять і слава Герою!
