І це далеко не весь перелік того, що власноруч створює наш земляк із Лобни Сергій Лащ. Адже вже більше десяти років він працює із металом, тож за такий період добряче «набив руку» із виготовлення різних виробів.
А починалося все із банального та простого: маючи вдома багато металобрухту, надумав майстер щось виготовити із нього.
«Придбав токарний станок. Спочатку спробував щось робити для себе. А далі вже і люди почали просити, щоб, наприклад, їм борони виготовив. Так пішло й поїхало. Бо ще раніше, пам’ятаю, хотів «подружитися» із деревом, то порізав пальці на деревообробному станку, й бажання відпало. А із залізом склалося», – усміхаючись, каже Сергій Якович.
Для роботи облаштував чоловік домашню майстерню, поступово оснащуючи її необхідними станками та інструментами. «Колись у мене в дворі лежало по 10-20 тонн металу. Тепер уже купую лише те, що маю виготовляти. Матеріал беру на оптових базах. Одним із останніх етапів є фарбування виробів, фарбу купую таку, що швидко сохне. І якщо раніше вона коштувала 200 гривень за банку, то тепер – орієнтовно 700», – розповідає Сергій Лащ.
На замовлення виготовляє майстер різні мангали, бесідки, гойдалки та інше. Ідеї черпає в інтернеті, а далі вже, узгоджуючи всі деталі із замовниками, малює ескіз і приступає до роботи. Наприклад, на виготовлення оригінальної кованої альтанки треба два тижні, а щоб створити стійку, надійну і красиву гойдалку, то, як наголошує чоловік, варто враховувати багато нюансів.
«Різні роботи виконую: токарські, електрика, варка. Тільки художнього бачення в мене немає. Але тепер це не проблема: «зайшов» в інтернет – і шукаєш ескізи на будь-який смак», – зазначає Сергій Якович.
Користуються попитом у цього майстра і кормозапарники та автоклави із газових балонів. «Полюбили автоклави люди для виготовлення різної консервації. Але тут теж є обидва боки медалі. Наприклад, м’ясна тушонка в рази смачніша з печі, а от уже риба чи домашнє згущене молоко – з автоклаву», – оповідає чоловік.
Та все ж, напевно, левову частину замовлень у Сергія Лаща наразі займають саме причепи до авто і тракторів. Перший зробив для власних потреб. Згодом став виготовляти їх і на замовлення.
Загалом за роки роботи вже й не порахувати всіх виробів, які створили руки цього майстра. Місцеві кажуть, що залізо в його руках – як пластилін. Сам же Сергій Лащ зауважує, що найголовніше – аби людина від нього поїхала задоволена. «Робимо на совість. Стараємося завжди прислухатися до рекомендацій та побажань наших замовників. І за свої вироби мені точно не соромно», – зазначає чоловік.
Переймає любов до цієї справи і його 5-річний син, котрий обожнює спостерігати за процесом. Щоправда, не до всього підпускають допитливе хлопча, бо ж робота – небезпечна.
«Він весь у мене вдався. І до музики має задатки: почує пісню – і вже наспівує. Пам’ятаю, я колись ще шестирічним навчився сам грі на гармошці. Завжди полюбляв грати і на родинних святах. Заграємо і заспіваємо із сином, коли закінчиться війна. А зараз – до роботи», – підсумовує чоловік.
Мирослава Струк.
Фото з особистого архіву Сергія Лаща.