(9 травня 1982 – 1 липня 2024)
Солдат, 68 окрема єгерська бригада, житель Лахвич
Загинув на Донеччині
Анатолій Федорович народився у багатодітній родині, де виховувалося одинадцятеро дітей – семеро синів і четверо доньок. Дитинство було непростим, але, як згадують рідні, щасливим. Усі трималися разом, допомагали батькам, зростали у взаємній підтримці та праці. З ранніх років він вирізнявся надзвичайною винахідливістю та допитливістю. «Толя дуже любив паяти. Ще малим брав паяльник, залазив на піч і щось майстрував. Міг зробити годинник зі старого циферблата, полагодити телевізор, зібрати гірлянду з кількох несправних», – розповідає брат Василь.
Навчався Анатолій Федорович у місцевій школі, згодом закінчив Любешівське професійно-технічне училище, здобувши спеціальність тракториста-машиніста. Був призваний на строкову службу, однак із частини його повернули за станом здоров’я. Працював, їздив на сезонні заробітки – як і більшість селян того часу.
У Лахвичах його знали як чоловіка із золотими руками. Він допомагав односельцям будувати хати, клав печі й груби, ніколи не відмовляв у роботі чи пораді.
Та війна безжально внесла свої корективи в його життя. 9 травня 2024 року Анатолія Федоровича мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив навчання на Рівненщині, яке тривало трохи більше місяця. Згодом його направили на службу у складі 68-ї окремої єгерської бригади на Покровський напрямок.
Перед виходом на перше бойове завдання він встиг поговорити з рідними. 26 червня півтори години спілкувався із сестрою – згадували дитинство, спільні спогади, родину. Через день відбулася розмова з братом Василем. А за кілька днів із військкомату зателефонували братові й повідомили, що Анатолій Лукашевич вважається зниклим безвісти. Першого липня сповіщення принесли й матері. Додому він повернувся через 18 місяців… На щиті.
Поховали воїна у Лахвичах.
Вічна пам’ять і слава Герою!
