Солдат, 108-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, житель села Деревок
(11 травня 1991 – 22 квітня 2023).
Загинув на Донеччині.
Віталій – первісток у батьків. Веселий білявий непосидючий хлопчик був радістю для всієї родини. Тільки він умів так влучно пожартувати, підбадьорити. Тож і не дивно, що друзів мав безліч, був душею компанії. Його жарти нікому не давали сумувати. Вмів із усіма знайти спільну мову. Так було і в школі, де запам’ятався усім веселуном і жартуном. Так повелося й у виші, де в Луцьку навчався на історичному факультеті. Ось тільки за спеціальністю не працював. Влаштувався у компанію «ВГП», там протрудився не один рік.
Військової строкової муштри Віталій Макарчук не пройшов. Але це не стало на заваді мобілізації. Тож у перший день зими 2022 року він вирушив у військкомат. Кілька місяців пробув на полігоні, проходив навчання, бо ж за плечима не мав ані дня військового досвіду. А потім у березні 2023-го у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади вирушив у саме пекло війни – на Донеччину.
«У мене все добре…» – ці три короткі слова стали найбажанішими й найдовгоочікуванішими для Віри й Олександра Макарчуків, їхніх молодших Сергія і Тетяни, коханої Катрусі, як ніжно називав Віталій свою суджену. Бо ж саме ці слова свідчили, що їхній рідний живий. І хоча ж добре знали, що добром то зовсім і не пахне, та ніколи молодий чоловік не засмучував рідних. У нього завжди на словах усе було добре. Лишень просив неньку берегти себе, а батька – не тривожити серце.
Як же радісно стало на душі всій родині, коли на Великдень Віталій після чергової бойової позиції дав про себе знати. І як же всі чекали цієї вісточки у наступні дні. Ось тільки у понеділок не білобоким лелекою, що має гніздо поблизу хати Макарчуків, а чорним вороном прилетіла страшна звістка у цю сім’ю – 22 квітня 2023 року життя мужнього захисника обірвалося на Донеччині.
Поховали воїна у Деревку.
Відповідно до указу Президента, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і слава Герою!
