Солдат, 115 окрема механізована бригада, житель села Великий Курінь.
(7 травня 1972 – 20 червня 2022)
Загинув на Луганщині.
Борис Марчик родом із Лахвич. Зростав і виховувався у простій багатодітній сім’ї, змалку був привчений до сільської праці. Після закінчення місцевої школи вступив до любешівського училища, де здобував фах будівельника. Потім пішов до армії. А коли лише повернувся додому, одружився. Спочатку жили у Лахвичах, із його батьками. Пізніше почали будувати свій дім у рідному селі дружини – Великому Курені.
Довгий час трудився Борис Григорович у колгоспі – був комбайнером. Ніколи не цурався тяжкої сільської роботи, завжди старався заробити копійку. Далі ж нелегко, наполегливо торував дорогу заробітків. «
Разом із дружиною виховували двох дітей – старшого Юрія, котрий народився у день народження тата – 7 травня, і молодшу Аліну.
Життя ішло своїм темпом. Сім’я Марчиків готувалася до радісної події – весілля донечки. Однак повномасштабна війна внесла свої жахливі і безповоротні корективи. Восьмого березня Борис Григорович разом із іншими односельчанами пішов у військкомат. А вже 15 числа пішов служити.
Спочатку він проходив навчання у різних місцях дислокації. Його посада – гранатометник. Далі ж разом з іншими побратимами вирушив безпосередньо у зону проведення бойових дій. Востаннє виходив на зв’язок із рідними 9 червня.
А вже 20 червня Борис Марчик загинув поблизу Мирної Долини (Попаснянський район, Луганщина).
Поховали воїна на кладовищі села Великий Курінь.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
