Солдат, 100 окрема механізована бригада, житель села Велика Глуша
(6 липня 1995 – 29 квітня 2024)
Загинув на Донеччині.
Військовий однострій Іван одягнув на другий день повномасштабного вторгнення росії. «Я ж сама його завезла до військкомату. Я – свого сина, а сестра – свого. Як же хотіла, щоб він не йшов, щоб був удома! Але знала: не буде по-моєму. Він однаково піде, бо інакше просто не може…» – зболеним голосом каже жінка, пригадуючи буремний лютий 2022-го.
Дійсно, Іван не міг інакше. Він знав: потрібен своїй державі. Так, як і кілька років тому, коли після закінчення місцевої школи, Маневицького училища, пішов служити строковиком. На сезоні якраз був, коли викликали до військкомату. Повернувся і твердо заявив: «Ховатися не буду. Служитиму!» Заплакала ненька, затужив батько. Але сину не перечили. Гордилися ним – солдатом Національної гвардії України.
А потім знову на Івана Мельника чекала проста селянська праця та тяжкі сезонні дороги. «Він усе вмів робити. Сам і корову видоїть, і все господарство попорає, й город пополе. Хазяйська дитина. Тож і на сезонах теж не байдикував. Кожну копійку складав», – невимовна любов відчувається у голосі неньки, коли вона говорить про свою кровинку.
Там, у закордонні, великоглушанець зустрів свою долю – гірківчанку Оксану. Привіз її до батьків, аби благословили. Уже разом закохані їздили на сезони, тяжко трудилися. І невдовзі самотужки змогли купити квартиру в Луцьку. Там проживали, Іван працював водієм на одній із фірм. Там народилася їхня красунечка Міланка. Там і застала нашого земляка звістка про те, що росія посунула в Україну з усіх боків. Як тільки прийшло повідомлення з’явитися у військкомат, молодий чоловік завіз дружину та доньку до батьків у Велику Глушу, а сам із двоюрідним братом Олегом Матвійчуком пішов захищати рідну землю.
У складі сотої бригади певний час був недалеко від дому. А навесні торік захисники вирушили в саме пекло війни. Мінометник Іван разом із побратимами добряче давав прикурити ворогу – і коли був на Луганщині, й коли передислокувався з бригадою на Донеччину.
Там, на далекому Сході, 29 квітня 2024 року російський ворог підступно підкрався до позицій, де перебував Іван. Побратими намагалися врятувати життя захисника, але, на жаль, це їм не вдалося. Таким чином своєю смертю Іван Мельник захистив трьох своїх співслуживців.
Поховали воїна у Великій Глуші.
Вічна пам’ять і слава Герою!
