Солдат, 68 окрема єгерська бригада, житель села Хоцунь
(25 квітня 1978 – 1 квітня 2024)
Помер, втративши здоров’я внаслідок дій, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Сергій Муха народився у багатодітній родині, де, окрім нього, було ще четверо синів. На жаль, життя двох із них уже обірвалося. Тож трійко синів залишилося в батьків. Серед них – Сергій, статний, мужній чоловік, котрий не цурався ніякої роботи, долав різні труднощі у своєму житті.
Проживав сам. Адже сімейне життя не склалося, із дружиною, котра родом із Дольська, розлучилися. Вона із сином Іваном виїхали з Хоцуня, а Сергій Миколайович залишився у дідівській хаті, яку добудував, підлаштував, ще коли одружився. Помаленьку хазяйнував, порядкував на рідному обійсті, їздив на сезонні заробітки.
А потім у його життя, як і всіх українців, увірвалася війна та перекреслила плани. Буквально через місяць після початку повномасштабного вторгнення росії не стало матері. А в травні Сергія Муху, котрий мав за плечима досвід строкової служби, призвали до війська. Довгі рік і 9 місяців він перебував у справжньому пеклі війни. Бо ж воювати довелося в гарячих точках, зокрема й на Донецькому напрямку. Тож не дивно, що наш земляк отримував і контузії, і поранення. Пережите й побачене далося взнаки. Не кожен може витримати цих жахіть. Сергій Миколайович повернувся в рідне село. Помалу повертався до цивільного життя. Ось тільки жодна сила не може стерти з пам’яті наших мужніх воїнів того, що доводиться їм бачити на війні. Ці спогади приходять до них безсонними ночами, ятрять серця, забирають здоров’я. А буває, що і вбивають: без кулі, без поранення, тихо та підступно. Саме так пережите вчинило і з Сергієм Миколайовичем. Біда підкралася до нього непомітно. Ще ж удень чоловік розмовляв із братом. А вже ввечері той знайшов бездиханне тіло нашого земляка, котрому ще б жити й жити. Адже йому було всього 45.
Поховали воїна у Хоцуні.
Вічна пам’ять і слава захиснику!
