(10 квітня 1984 – 4 лютого 2026)
Солдат, 115 окрема механізована бригада, житель с. Залаззя
Помер, втративши здоров’я внаслідок дій, пов’язаних із захистом Батьківщини
Він народився у багатодітній родині. Сестри та брати розлетілися світом, а він залишився в отчому домі. Там і застав його початок повномасштабного вторгнення росії. У березні 2022 року його мобілізували. Після бойового злагодження Анатолій Мойсейович вирушив на фронт у складі 115-ої окремої механізованої бригади. Йому довелося воювати на різних гарячих напрямках: Запорізькому, Миколаївському, Сумському, Покровському.
«Він постійно був у гарячих точках протягом майже двох років. Упевнений, що недаремно дали йому «Золотий хрест». Таку відзнаку так просто не вручають», – ділиться спогадами його найкращий друг, залаззівський староста Валерій Дмитрук. Він постійно підтримував зв’язок із Анатолієм, піклувався про нього. І коли той отримав тяжке поранення в жовтні 2023 року, клопотався, аби воїн пройшов лікування та реабілітацію.
Під час служби Анатолій Михалік зазнав серйозних травм ніг через падіння дрона. Сталося це у жовтні 2023-го. Після численних курсів лікування він у травні 2024 року демобілізувався та повернувся додому до батьків. На мирній території Анатолій Мойсейович намагався повернутися до звичного життя: будував плани на майбутнє, облаштував ставок та запустив у нього рибу, допомагав батькам по господарству, незважаючи на погіршене здоров’я.
Але війна вбиває поволі. Її згубний наслідок підкрався непомітно. Анатолій Михалік потрапив до медичного закладу, де лікарі намагалися врятувати його життя. Однак серце захисника зупинилося. Він так і не встиг створити власну сім’ю, не повернувся повністю до цивільного життя.
Анатолія Михаліка поховали в Залаззі з військовими почестями. Бо він назавжди залишиться у пам’яті земляків мужнім, відважним захисником, який віддав своє життя за мир та спокій інших.
Вічна пам’ять і шана українському захиснику!
