19 квітня 2024 року зупинилося серце воїна Романа Хрупчика із села Лахвичі. Воно не витримало болю від травм, отриманих на фронті.
Він змалку тягнувся до різних наук. Тож Лахвичівську дев’ятирічку, Люб’язівську середню школу закінчив на найвищі оцінки. А за результатами ЗНО пройшов на державну форму у всі виші, куди тільки подавав документи. Вибрав столичний університет, де вивчився на факультеті міжнародної економіки.
Проживав Роман із дружиною Настею і донечкою Владиславкою у Києві. Звідти й привіз сім’ю у батьківську хату, коли розпочалася Велика війна. Бо ж у Києві тоді було дуже небезпечно. Сам працював дистанційно. Тоді і викликали його вперше до військкомату. А через рік, у січні 2023-го, його мобілізували.
Полігон, Одеська військова академія. А далі – Торецьк, Сумщина, Лиман. Спочатку він служив у 37 окремому стрілецькому батальйоні, був командиром взводу. А вже на Лиманському напрямку був із побратимами прикомандирований до 95 окремої десантно-штурмової бригади.
Надвечір 27 березня клятий осколок в’ївся у тіло бійця. Відтоді почалася тяжка боротьба за життя Романа. Спочатку в Дніпрі, потім гелікоптером його доставили до столиці: в госпіталь, в Інститут Шалімова. Понад двадцять днів лікарі намагалися врятувати мужнього воїна. Його здорове серце билося, він навіть планував, як після реабілітації знову повернеться у стрій. Але… 19 квітня Романа Хрупчика не стало.
Поховали воїна у Лахвичах.
