Старший солдат, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель села Люб’язь
(18 жовтня 1987 – 9 листопада 2022).
Помер від поранень, отриманих на Харківщині.
Його рідна вулиця – неподалік лісочку, куди бігав маленький Сергійко по гриби. Звідси хлопець щодня прошкував до школи, потім – ідучи на автобус, аби заїхати у Любешів до технікуму, де продовжив навчання, ще згодом – коли йшов служити в армію та їдучи на сезонні заробітки.
Батька не стало давно. Тож Сергій Григорович мусив рано стати господарем. У батьківський дім привів молоду дружину. Народилися двійко діток – дівчинка та хлопчик.
25 квітня 2022 року, на другий день Великодня, він пішов захищати Україну. Довго дивилася ненька услід синові. Хотіла птахою летіти за ним, але ж знала: не вернеться. Він просто не міг повернутися. Бо ж потрібно було йти воювати, аби російський чобіт окупанта не ступив і на поліські землі.
7 вересня від Сергія надійшла рідним вісточка, що напередодні одержав поранення на Харківщині. Тож уже 10 вересня, як тільки коханого перевезли до Києва, дружина поспішила до столиці, аби бути поряд зі своїм чоловіком. Так там два місяці й провела разом із ним у лікарні, доглядаючи, втішаючи, вірячи… Однак дива не сталося. Зболене серце воїна зупинилося через місяці, проведених у госпіталях та лікарнях, після перенесених 13 складних операцій. Душа старшого солдата, сапера окремого механізованого батальйону 14 ОМБР 9 листопада 2022 року відлетіла до Бога.
Поховали бійця на люб’язіському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
