Старший солдат, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель Любешова
(17 червня 1967 – 21 жовтня 2022).
Загинув на Харківщині.
Володимира Івановича знали фактично всі жителі Любешівщини. Адже він був людиною, котра ніколи не стояла осторонь життя громади, країни загалом.
Зростав він у Любешові. Тут же і проживав разом із сім’єю: дружиною, сином та донечкою. Звів ошатний будинок, посадив довкола нього садок та різні декоративні рослини. Тим паче, не лише біля власного обійстя, а й біля храму, де щонедільки слухав слово Боже.
Любешівці знали: тільки Володимир Остапчук найкраще поремонтує скутер чи мопед, підкаже, який вигідніше купити транспорт. Та й загалом скрізь і всюди встигав. І все з посмішкою, добротою, щирістю.
Йому завжди боліла доля України. Тож не дивно, що Володимир Остапчук був у числі тих любешівців, котрі їздили на Помаранчеву Революцією, а згодом стали учасниками Революції Гідності.
Після початку антитерористичної операції на Сході України, допомагав нашим захисникам, як міг і чим міг.
А коли ворог повномасштабно посунув на Україну, у той же лютневий день свідомо пішов у військкомат, аби стати на захист Батьківщини. Так і почалися його солдатські фронтові дороги у складі 14-ї окремої механізованої бригади ім. Романа Великого. Бо ж твердо був переконаний чоловік: усіма силами потрібно гнати путінського окупанта геть з української землі.
На далекій Харківщині ворог обірвав життя цього мужнього патріота. 21 жовтня 2022 року його душа відлетіла до Бога.
Поховали воїна на любешівському кладовищі.
Відповідно до указу Президента, Володимир Остапчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
