Солдат, 82-га окрема десантно-штурмова бригада, житель села Велика Глуша
(29 березня 1994 – 7 жовтня 2023)
Загинув на Запоріжжі.
Він – середульший у батьків. Окрім нього, є старша сестра та молодший брат. Сашко навчався у місцевій школі, потім – у Камінь-Каширському училищі. А далі була строкова служба в армії, під час якої він уже дізнався, що таке справжня війна. Адже пробув два місяці у Слов’янську, де разом із побратимами не віддали окупанту Слов’янськ.
Зі своєю майбутньою дружиною Лесею вони навчалися в паралельних класах. Десь тоді, коли відкружляли випускний вальс, і зажевріла між ними іскра симпатії, котра згодом переросла в кохання. У травні 2016 року вони відгуляли весілля й створили сім’ю. Оселилися у Лесиних батьків у Погулянці. Двічі лелека навідувався до молодих батьків: спочатку приніс донечку Єву, якій нині вже п’ять рочків, а згодом – синочка Володю, котрому чотири.
Олександр Пасік дбав про свою сім’ю, їздив на сезонні заробітки, здебільшого до Польщі. Саме там його застала звістка про те, що росія посунула з різних боків в Україну. До коханого поїхала і дружина з дітьми.
Однак Олександр Степанович був рішуче налаштований повертатися додому. Все повторював дружині: «Я мушу їхати. Що я синові скажу, як він колись запитає, де я був, коли була війна?». У липні сім’я таки повернулася в Україну. А в січні 2023-го Олександру вручили повістку і 4 лютого мобілізували.
Деякий час він пробув на Житомирщині. Потім потрапив у 82-гу десантно-штурмову бригаду. Воював на Миколаївщині, а згодом із побратимами переїхали на інший напрямок – Запорізький. Біля Оріхового та Роботиного виганяв рашистського ворога з української землі. Саме там 1 жовтня 2023 року ворог і забрав його життя. Тривалий час захисник вважався зниклим безвісти. І лише у серпні 2025 року його тіло привезли додому та віддали рідній поліській землі.
Поховали воїна у Великій Глуші.
Вічна пам’ять і слава Герою!
