Сержант, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, житель села Велика Глуша.
(19 квітня 1973 – 6 липня 2022 року)
Загинув на Донеччині.
17 жовтня 2022 року рідних Віктора Пасіка, котрі щодня гаряче молилися за здоров’я свого найдорожчого, сповістили: його знайдено серед тимчасово невідомих захисників України на алеї Краснопільського цвинтаря Дніпропетровщини. Неможливо навіть уявити, що в той момент відчували його дружина, донька, син, батько, котрі весь цей час жили надією на те, що він обов’язково повернеться до них живим і неушкодженим. Але, на жаль, сталося інакше. Додому Віктор Михайлович повернувся «на щиті». Повернувся з війни, котрою перейнявся з перших її днів. Із лютого 2022-го дзвонив, шукав, куди можна якнайшвидше податися, щоб боронити Україну. Бо ж раніше був прикордонником, мав армійський досвід. Він просто знав: там потрібен. Там він може допомогти, вберегти молодших побратимів. Так і зробив. Прикрив собою молодих солдатиків, а сам загинув – у результаті ворожого обстрілу в населеному пункті Берестове, що на Донеччині. На початку липня 2022-го.
Після цього потяглися довгі дні невідомості та сподівання. Рідні так мріяли, що їхній турботливий батько, коханий чоловік, найкращий син і дідусь повернеться додому. Що ще цей затятий рибалка зловить не один трофей. Вправний комбайнер і тракторист збере не один гектар хліба. Але… потім це сподівання змінилося на страшне очікування. Бо ж ДНК-експертиза підтвердила, що Віктор Пасік загинув та похований у Дніпрі. І лишень у жовтні його тіло нарешті повернули на рідну поліську землю та поховали у селі Велика Глуша.
Вічна пам’ять і слава Герою!
