Під час повномасштабного вторгнення росії мільйони українців залишили свої домівки, роботу та звичне життя, щоб стати на захист рідної землі. Серед них були люди різного віку і професій. Багато хто добровільно пішов до війська, розуміючи, що саме від їхньої мужності та єдності залежить майбутнє нашої країни. Серед тих, хто без вагань став до лав Збройних Сил України, – і наш земляк Григорій Смокович із Люб’язя. Із жовтня 2022 року він боронить Україну від російського ворога.
Григорій Григорович народився у селі Великий Курінь. Там минули його дитячі та шкільні роки. Після закінчення місцевої школи здобув фах у Любешівському професійно-технічному училищі, а згодом відслужив строкову службу в армії.
Повернувшись додому, створив сім’ю. Разом із дружиною виховував трьох дітей. Працював у лісгоспі, згодом – на пилорамі, періодично виїжджав на сезонні заробітки. Жив звичайним сільським життям.
Та все змінила війна. Повномасштабне вторгнення росії застало його вдома.
– Піти служити чоловік вирішив самостійно. Поставив нас перед фактом, що мусить іти захищати країну і свою родину, бо інакше не може, – розповідає дружина Наталія Миколаївна.
Наприкінці жовтня 2022 року він без вагань став захисником України. Спочатку служив у місцевій територіальній обороні, а згодом виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту у складі 100-ої окремої механізованої бригади в протитанковому взводі на Серебрянському, Покровському та Торецькому напрямках.
У грудні 2024 року під час виконання бойового завдання під Торецьком Григорій Смокович отримав поранення. І нині осколки того бою залишаються в його тілі як болюче нагадування про пережите.
Та попри поранення і випробування він не зламався. Григорій Григорович продовжує службу на Сумщині у складі 204-ої бригади Повітряних сил у батальйоні охорони.
– Моєю мотивацією є родина, підтримка побратимів, а також віра в перемогу, – скромно каже захисник.
Справжньою опорою і гордістю воїна є його рідні. Дружина Наталія вже четвертий рік живе в щоденному очікуванні звістки від коханого. Подружжя домовилося: щойно Григорій повертається з позиції, обов’язково дає про себе знати – незалежно від того, чи це ніч, чи день. Для дружини кожна така звістка – найбільше заспокоєння і підтвердження того, що з ним усе гаразд.
Гордістю батька є його діти. Син Роман пішов стежками тата – нині він курсант другого курсу Національної академії внутрішніх справ.
За час служби захисник отримував відзнаки. Проте, як зізнається сам, найбільшою нагородою для нього є безпека родини. Як і всі українці, Григорій Григорович мріє про мирне життя.
– Хочу якнайшвидше повернутися додому, до сім’ї, дочекатися онуків. І, звичайно, найбільше хочеться діждатися нашої перемоги.
