Перед початком нового навчального року особливо тепло згадуються люди, які присвятили своє життя школі. Одним із таких є Григорій Павлік – педагог із великим серцем, який віддав освіті понад пів століття.
Свою педагогічну діяльність він розпочав у 1973 році, після навчання в Луцькому педагогічному училищі.
– Чому я став учителем? Мабуть, це було покликання, – каже Григорій Іванович, – але й не тільки. Тоді професію вчителя вважали престижною та гідною.
Перші уроки він проводив у лахвичівській школі, де викладав німецьку мову та фізкультуру. Згодом його призвали на строкову службу, проте після повернення він знову взявся за улюблену справу. Саме тоді зустрів свою майбутню дружину – колегу-вчительку. Разом вони почали свій педагогічний шлях і відтоді завжди були поруч. У сім’ї народилося двоє дітей –син і донька.
– Найбільша моя гордість – це мої діти, – з усмішкою каже Григорій Іванович.
У 1982 році він очолив бихівську школу, обіймаючи посаду директора протягом 43,5 років. За цей час навчальний заклад змінився – з восьмирічної школи перетворився на сучасну одинадцятирічну.
– Бути директором – це не тільки паперова робота й уроки, а й щоденна громадська діяльність. Треба вміти знайти спільну мову і з колегами, і з батьками, і з односельцями. Це велика відповідальність, –зазначає педагог.
Григорій Іванович надзвичайно пишається своєю школою та колегами, яких називає справжніми майстрами.
– Учитель віддає дітям не тільки знання, а й частинку своєї душі, сили, любові. Найбільша цінність у школі – це учні. Без них школа не має сенсу, адже головне завдання педагога – виховати людину, – переконаний він.
Нині Григорій Павлік уже на заслуженому відпочинку, однак школа залишається частиною його життя.
– Мені здається, що я й досі працюю, бо живу поряд зі школою. Тепер більше часу приділяю родині, але серце все одно там, де рідна школа. Живемо кожним днем і дякуємо Богові, – каже чоловік.
Мріє він і про подорожі, щоб побачити нові місця, а ще – щоб у світі утверджувалися мир і взаєморозуміння.
Окрема тема, яка особливо його хвилює, – війна. Багато випускників бихівської школи, односельців і колег нині зі зброєю в руках боронять Україну. Серед них – і син Григорія Івановича.
– Ми всі їм безмежно вдячні. Вони заслуговують на повагу й шану. Завдяки їхній мужності ми маємо надію на мир. Усе своє життя я жив школою, а тепер моя найбільша мрія – щоб наші діти жили у вільній та мирній Україні. Адже тоді всі наші зусилля – і вчителів, і батьків, і воїнів –матимуть справжній сенс, – підсумовує Григорій Павлік.
