Україна невпинно старіє. Уже понад чверть населення країни – люди віком 60+. І, за прогнозами демографів, за два десятиліття їхня частка зросте майже до третини.
Причини відомі: низька народжуваність, відтік молоді за кордон, а тепер ще й втрати через війну. Та за сухими цифрами стоять тисячі людей, яким потрібен медичний нагляд, соціальна підтримка та просто людське слово.
У багатьох випадках старість в Україні – це самотність. Діти працюють далеко, сусіди зайняті своїм життям, а сил на щоденні справи вже бракує. Тож ключову роль у підтримці літніх людей беруть на себе громади.
У Любешівській – діє одразу дві форми допомоги: стаціонарне відділення в селі Бучин та догляд удома.
У Бучині – тепло й затишно
У бучинському стаціонарному відділенні нині живе 24 підопічних. Серед них – Марія Божко, колишня соціальна працівниця. Колись вона сама допомагала немічним, а тепер потребує підтримки.
«Здоров’я вже геть не те. Не бачу, ходити не можу. То що би я вдома робила? Уже рік тут живу», – каже Марія Володимирівна.
Поруч із нею – Ольга Левковець. Її дім – у тому ж Бучині, та самотужки впоратись не може.
«А тут я не сама. І їсти є, і колектив хороший. І помиють, і накормлять», – ділиться жінка.
“І колектив хороший, і догляд добрий”, – кажуть підопічні відділення. Фото “Нове життя” / Наталії Мухи.
Прихисток для переселенців
У Бучині знайшли дім і троє вимушено переміщених осіб. Серед них – Людмила Волинець із Добропілля. Колишня працівниця соцзахисту пережила смерть чоловіка й загибель сина.
«Спочатку потрапила до притулку на Дніпропетровщині, потім перевезли сюди. Звикла. Тут спокійно», – каже жінка.
Працівники знають кожного підопічного на ім’я, пам’ятають їхні звички й смаки. «Вони для нас як рідні», – пояснює медсестра Жанна Волошина.
У Бучині нині є троє внутрішньо переміщених осіб. Фото “Нове життя” / Наталії Мухи.
Дім, а не просто заклад
Завідувач відділення Степан Шубич переконаний: головне – створити атмосферу дому.
Тут багато зелені, квітів і вишиваних рушників на стінах. Готують «по-домашньому»: рибку, голубці, котлети, млинці. Працівники самі консервують овочі на зиму.
Усе це фінансується державою – на одну людину в місяць виділяється 17 171 грн. Долучаються й благодійники. Але, кажуть у відділенні, важливіше навіть не гроші, а увага й тепло.
Багато років очолює колектив Степан Шубич. Нині готує смачненьке підопічним Людмила Матюк. Фото “Нове життя” / Наталії Мухи.
«Чекають, коли я прийду»
Друга форма допомоги – соціальні робітники, які доглядають літніх удома. У Любешівській громаді таких 40. Вони щодня відвідують 451 підопічного.
В їхні обов’язки входить прибирання, покупки, допомога з ліками та просто спілкування.
«Вони всі знають, у який день я приходжу. Чекають. А інколи потрібно просто посидіти й вислухати людину. Це для них дуже важливо», – розповідає соцпрацівниця Альона Шостак, яка працює вже понад 20 років.
Софія Раковець, переселенка з Горлівки, зізнається:
«Я як знаю, що має прийти моя Альона, то виглядаю її. Вона мені і ліки, і продукти купить, і по хаті допоможе».
Софія Раковець каже, що дуже задоволена своєю соціальною працівницею Альоною Шостак. Фото “Нове життя” / Наталії Мухи.
Проблеми, які не можна ігнорувати
Попри відданість працівників, є й труднощі. У Бучині із 14 працівників шестеро доїжджають. Автобусного сполучення немає, дорога погана. Узимку – справжнє випробування.
Не додає мотивації й зарплата: робота важка, відповідальна, але оплачується низько. Через це знайти нових людей дедалі складніше.
Майже 18% українців – це люди 65+. Фото “Нове життя” / Наталії Мухи.
Україна старіє: виклик для суспільства
За даними Мінсоцполітики, майже 18% українців – це люди 65+. До 2035 року кожен п’ятий буде у цьому віці.
Уряд ухвалив Стратегію демографічного розвитку до 2040 року. Вона має стимулювати народжуваність, повернення мігрантів і підтримку активного довголіття. Реформуються й соціальні послуги: замість «стіни» утримання гроші спрямовуватимуться на конкретні потреби людини.
Але навіть найкращі програми оживають лише тоді, коли за ними стоять добрі серця й людська увага. І дуже добре, що в Любешівській громаді є ті, хто робить старість менш самотньою.
Розлогий матеріал про те, як у Любешівській громаді дбають про немічних, читайте у газеті «Нове життя».
