Повномасштабна війна навчила нас жити в режимі постійної тривоги, але вона не має права поставити на паузу базові людські цінності та державні гарантії. Коли ми говоримо про соціальний захист, часто уявляємо сухі звіти та стоси паперів. Проте за кожним рядком місцевого бюджету стоять долі наших земляків і землячок.
В Ольги Марчик із Великого Куреня, яка втратила на фронті сина, реальність розкололася в ту мить, коли їй принесли сповіщення. Разом із невимовним болем прийшли й десятки приземлених, але невідкладних питань: куди звертатися, які документи готувати, щоб отримати бодай якусь підтримку. «Це той момент, коли світ навколо перестає існувати, а ти найменше здатна думати про процедури чи регламенти. Але важливо знати і відчувати, що підтримка необмежується самим днем поховання. Відрадно, що в селищній раді мені сказали, куди звернутися, які документи потрібно подати. Та й надалі має бути розуміння, на яку підтримку можемо розраховувати ми: ті, хто втратили на війні рідних», – ділиться наша землячка.
Нині в Любешівській громаді допомога на поховання та вшанування пам’яті полеглих воїнів є не разовою ініціативою, а прописаним механізмом у межах місцевої програми підтримки Захисників і Захисниць України та членів їхніх сімей.
Від розрізнених рішень – до системнішого підходу
Ще кілька років тому підтримка військовослужбовців і їхніх родин у громаді була менш структурованою. Частину допомоги надавали в межах загальної програми соціального захисту, окремі напрямки покривала спеціальна програма для ветеранів. Це був період, коли громада намагалася охопити увагою всіх: від воїнів-афганців – до учасників АТО/ООС.
Зокрема, як поінформували у відділі соціального захисту населення, ветеранської політики та охорони здоров’я Любешівської селищної ради, щомісячну матеріальну допомогу у 2021-2025 роках отримали 69 сімей, які втратили близьких у цих війнах (на загальну суму понад 401 тисяча гривень). Не забували й про учасників бойових дій на території інших держав.
Проте нинішні виклики вимагали масштабування. Лише за минулі роки в межах програми соціального захисту 105 сімей загиблих військовослужбовців отримали допомогу на поховання на загальну суму 2 мільйони 730 тисяч гривень. Громада взяла на себе обов’язок вшановувати пам’ять тих воїнів, які не мали близьких родичів. Для трьох таких захисників коштом селищного бюджету (210 тисяч гривень) встановили пам’ятники. Такі рішення допомагали закривати окремі гострі потреби. Але водночас підтримка часто залишалася фрагментованою.
Докорінні зміни в системі почалися тоді, коли виникла потреба не дублювати державні механізми, а навпаки – доповнювати їх там, де людина потребує максимально швидкої реакції на місці. Так з’явилася нова Програма підтримки Захисників і Захисниць України та членів їхніх сімей на 2026–2030 роки – із фокусом на тих потребах, які залишаються поза загальними державними гарантіями.
«Головне – щоб це реально працювало»
Василь Труш, ветеран війни, який повернувся до рідної громади після важкого поранення і тривалого лікування, підтримку відчув у період реабілітації.
– Важливо не просто відновитися фізично, а й знайти сили повернутися до цивільного життя. І тут уже багато залежить від того, чи готова громада бути поруч, – каже він.
За словами любешівця, у громаді допомогу отримати можна, але для цього потрібно проявляти активність.
– Хто стукає – тому відчиняють. Треба звертатися, питати, шукати можливості. Так, це не якісь величезні кошти, адже громада має обмежені ресурси. Але, наприклад, я отримав одноразову допомогу після поранення. Звертався до лісгоспу – виділили машину дров. У селищній раді теж пішли назустріч – допомогли з оформленням землі для власної справи, – розповідає ветеран.
Водночас він зауважує, що така підтримка – це передусім базові речі. Проте важливо, щоб відповідальність за отримання допомоги не лягала лише на плечі ветерана: система має бути максимально доступною, аби людині після фронту не доводилося докладати надзусиль для реалізації своїх прав.
За інформацією відділу соціального захисту населення, ветеранської політики та охорони здоров’я Любешівської селищної ради, у попередні роки 122 військовослужбовці, які зазнали поранень чи контузій, отримали одноразову допомогу на суму 343 тисячі гривень. У новій же програмі закладено компенсацію вартості оздоровлення (до 7 тис. грн на особу), що є частиною реабілітації в санаторних закладах Волині.
У межах Програми громада нині намагається забезпечити:
– право на гідне поховання та вшанування пам’яті – через допомогу на поховання (яка у 2026 році зросла до 50 тис. грн) та встановлення пам’ятників;
– право на соціальний захист – через підтримку родин загиблих, зниклих безвісти та полонених (зокрема, 380 тис. грн закладено на відшкодування за придбане паливо);
– право на медичне відновлення –
через часткове фінансування лікування та оздоровлення;
– підтримку сімей – від матеріальних виплат до піклування про дітей (наприклад, подарунки для 133 дітей загиблих та зниклих безвісти на суму понад 65 тисяч гривень).
Як інформує начальниця відділу соціального захисту Лариса Хомич, рішення про надання допомоги ухвалюють органи місцевого самоврядування, які визначають обсяги фінансування залежно від запитів людей. У 2026 році на ці потреби вже передбачені кошти: лише на матеріальну допомогу сім’ям загиблих на поховання закладено мільйон гривень.
У селищній раді зазначають: нова програма – це спроба зробити підтримку більш адресною. Навіть специфічні питання, як-от фінансова підтримка Торчинській громаді для облаштування сектору поховання невпізнаних захисників (100 тис. грн у плані на цей рік), є частиною великої правозахисної роботи.
Проте за кожним рішенням стоїть і зворотний бік – поінформованість. Самі люди, заради яких працюють ці програми, часто зауважують, що процедури варто спростити .
– Головне, щоб ми не бігали за довідками місяцями. Забезпечення прав – це коли ти знаєш про можливість, подаєш запит і реально отримуєш допомогу без зайвої бюрократії, – зауважують рідні полеглих захисників та ветерани війни.
Тож ефективність соціальної політики в громаді залежить і від якості комунікації. Важливо, щоб у фокусі залишалися люди, а не лише статистичні показники.
Нова системна програма в Любешівській громаді лише починає працювати. Але перші місяці 2026 року підтверджують: навіть у складних умовах на місцевому рівні можна створювати можливості для реалізації прав людини. Бо підтримка захисників у громаді – це той фундамент, на якому тримається довіра та віра в справедливість.
Наталія Муха.
*Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.
