3 жовтня 2024 року навіки вкарбоване в історію нашого краю як сумна дата.
Цього дня загинув старший солдат 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Олег Гарбар із Любешова.
У цьому містечку він робив перші кроки, зростав, навчався у школі, а потім – у коледжі. Після здобуття освіти їздив на сезонні роботи за кордон, а останнім часом працював сторожем на бійні.
Поєднав свою долю із красунею Іванною. Тішилася мама, коли син привів додому невісточку. Раділи всі, коли хату наповнив дитячий сміх: народилося дві донечки.
Олег мав багато різних захоплень. Любив і по гриби сходити, і порибалити на спінінг, і щось змайструвати. Зі школи особливу любов мав до читання фантастичних книг, деякий час сам писав вірші і навіть створив книжку, щоправда, соромився цією працею поділитися з іншими. А ще, як розказують рідні, мав тягу до мотоциклів, тож і собі придбав залізного коня.
Небагато довелося бути Олегу у прикордонній родині. Адже вперше він став у стрій у липні 2024-го, жодного військового досвіду за плечима не мав. Тож згодом деякий час перебував на навчанні в Луцьку, прийняв присягу й знову повернувся до служби на прикордонний пункт недалеко від дому. Але надто скоро його відправили у саме пекло війни. 3 жовтня 2024 року на Донеччині ворог забрав життя захисника з Любешова.
Поховали воїна на селищному кладовищі.
Також 3 жовтня 2024 року зупинилося серце воїні Юрія Куха з Великого Куреня.
Він проживав одиноко у рідному селі. Завчасу не стало матері. Сестра виїхала в росію, тож і зв’язку з нею немає тепер. А Юрій зостався удома, в батьківській хаті. Власної сім’ї не створив. Проживав сам. Але безвідмовним був до інших. Кому що треба було допомогти, підсобляв. Деякий період на місцевій пилорамі працював. Отак і мав заробітки.
Весною 2024 року Юрія Васильовича мобілізували. Потрапив у 150 окрему механізовану бригаду. Після навчання відправився разом із побратимами на фронт. Там мужньо не пускав ворога просуватися нашими територіями. В одному з боїв на Донеччині Юрій Кух отримав тяжке поранення. Вибух пролунав зовсім близько від нього. Було це 10 вересня. Після того й обірвався зв’язок із воїном. Двоюрідний брат Володимир почав пошуки. Так і вияснив, що лікарі у різних медичних закладах довго намагалися врятувати життя воїна. Однак 3 жовтня зболене серце Героя зупинилося.
Поховали його у Великому Курені.
Вічна пам’ять і слава Героям!
