Орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджений молодший сержант Руслан Куренчук. Державну нагороду військовослужбовцю вручив командир бригади.
Руслан Куренчук народився і виріс на Волині. Про це повідомляє відділ зв’язків із громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід».
В одному з сіл Любешівщини проживають дві його сестри. З Волинню пов’язаний і ще один важливий епізод у його біографії – він закінчив Рожищенський фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, а потім – Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій. Після цього молодий фахівець поїхав працювати на Рівненщину, де реалізував свій професійний та організаторський талант. До мобілізації працював комерційним директором однієї з фірм із філіями чи не по всій Україні.
Наразі Руслан Куренчук – молодший сержант, командир відділення керованого мінування одного з підрозділів бойової бригади, яка воює з рашистами на Запорізькому напрямку.
«Док» особливо не наголошує, за що саме відповідним указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Адже в його бойовій біографії, яка розпочалася 2 лютого минулого року, чимало яскравих та доленосних епізодів.
Наприклад, 8 березня в населеному пункті Роботине Запорізької області внаслідок удару FPV-дроном троє українських військовослужбовців отримали важкі поранення. І хоча «Док» сам одержав акубаротравму, він надав хлопцям кваліфіковану допомогу та забезпечив їхню евакуацію до стабілізаційного пункту. Найголовніше – усі бійці були врятовані!
А 16 квітня в тому ж запорізькому селі під час виконання групою українських саперів завдання з мінування окупанти застосували ударні дрони. Наші військові миттєво сховалися в укритті, але там їх чекав сюрприз у вигляді… чотирьох російських військовослужбовців-штурмовиків. І хоча сили були рівними, наші хлопці взяли в полон усіх загарбників. Розлючений ворог завдав потужного артилерійського удару, намагаючись стерти з лиця землі українських саперів. Однак українці без втрат вивели знешкоджених окупантів до свого підрозділу.
У Руслана Куренчука трапляється до 20 бойових виходів на передову… Чоловік уже звик, хоча прекрасно усвідомлює обставини, за яких виконує бойові завдання.
Чи важко на війні, де доводиться дуже швидко відмовлятися від звичок, притаманних цивільному життю? На це «Док» каже, що до армійських реалій на фронті вже звик і став іншим. Хоча деякі дрібниці таки дошкуляють. Наприклад, чоловік із Волині звик до інших кліматичних умов та особливостей місцевості. А на Запорізькому напрямку – голий степ фактично без лісистості, влітку – неймовірна спека…
Отже, ще недавно кваліфікований ветеринарний лікар, менеджер великого бізнесу, батько трьох дітей та громадянин зі статусом обмежено придатного вже рік захищає Україну в бойовому підрозділі. І за це держава на найвищому рівні його відзначила.
«Якщо в людини є усвідомлена мотивація захищати Україну, то ніяких проблем не виникає. Чесно кажучи, дивують нерозуміння ситуації й страх окремих чоловіків, які уникають військової служби. Чого вони чекають, на що сподіваються? Що війна сама собою закінчиться, що воювати має хтось інший, а не ти особисто? Вважаю, що внесок у перемогу над окупантами повинен зробити кожен, хто на це спроможний», –
вважає Руслан Куренчук.
Удома на лицаря-орденоносця чекають найрідніші: дружина Олена і троє дітей – двоє доньок і син. Насамперед за них, за рідний край і за Україну він продовжує воювати на фронті.
