Алла Терещук, жителька села Деревок, — педагогиня й талановита рукодільниця, яка творить красу на лляних торбинках і сукнях. Її любов до льону зародилася кілька років тому під час роботи над учнівським проєктом: разом із дітьми вона вивчала цю рослину та досліджувала її значення. Відтоді Алла Іванівна вирішила: льон потрібно повернути до життя, адже він «оживляє буденність».
Перші полотна для своїх виробів майстриня знайшла серед бабусиних речей, а ще отримала від свекрухи. Ідеї таких вишивок приходять несподівано.
– Чим простіша рослина, тим вишуканіше вона виглядає на полотні. Образ може народитися будь-де: йдеш стежкою, бачиш квітку чи травинку – і вже хочеться сфотографувати, закарбувати в пам’яті, щоб згодом відтворити на полотні, – ділиться майстриня.
Жінка зізнається: ніколи не вважала себе здібною до малювання. Та варто лише взяти до рук шматок льону й олівець –зобразиш кілька схематичних квіточок, а далі уява домальовує цілу картину.
Розпочинаючи будь-яку роботу, вона щоразу з нетерпінням чекає на фінал – і кожного разу він перевершує очікування. Першу свою торбинку Алла Іванівна вишивала ночами, у перервах між домашніми справами та роботою.
У втіленні задумів їй допомагає місцева швачка Олена Оліфірук, яка кроїть і шиє торбинки, тонко відчуваючи побажання Алли Іванівни. Жодна робота не повторюється – кожна унікальна. Загалом у доробку майстрині вже сім лляних торбин: дві залишила собі, решту подарувала рідним і друзям. Одна з них поїхала до Польщі – для сестри.
– Дарувати особливі подарунки близьким приводу не потрібно, – переконана Алла Терещук.
Жінка вірить, що завдяки таким речам можна підтримувати міцний духовний зв’язок навіть на відстані.
Нині наша землячка вишиває сукню, а ще мріє створити торбинку з яскравими чорнобривцями.
– Ці прості квіти виглядатимуть надзвичайно гарно й цілком у дусі українського стилю, – впевнена майстриня.
Та захоплення Алли Іванівни не обмежуються рукоділлям. Вона закохана в українську пісню і поезію. Пише вірші, адже, як каже сама: «Поезія – це стан душі. Натхнення може прийти будь-де: вдома, на уроці чи навіть у маршрутці». Часом її твори стають окрасою шкільних заходів.
Школа для неї – не лише робота, а й життя.
– Я більше ніде себе не бачу. Щодня – чи то робочий день, чи канікули – я там: фізично, думками, поглядом. Біля діток я вчуся бути людиною, змінююся, удосконалююся, набираюся мудрості. Від маленьких дітей черпаю велику силу, – зізнається педагогиня.
Мрія Алли Терещук проста й водночас велика: щоб Україна була по-справжньому українською. Щоб у кожному куточку нашої землі лунали пісні й поезія, а кожен міг гордо носити вишиванку.
