Солдат, 10 окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс», житель села Заріка
(4 лютого 1993 – 21 травня 2023)
Помер від поранень, отриманих на Донеччині.
Зростав Анатолій, як і всі діти, непосидючим, допитливим, любив порибалити. Та вже із самого дитинства проявляв інтерес до різних робіт. «Золоті руки має він у вас», – казали сусіди рідним. І дійсно, за що б не брався хлопчина, все йому вдавалося. Так було і після того, як закінчив Любешівську школу та коледж, де здобув фах тракториста-механізатора. З того часу почалися в Анатолія Віталійовича шляхи сезонних заробітків.
«Він усе вмів робити. Бо ж і будівельником був неабияким, і сантехніком, і зварювальником. Он на подвір’ї збудував яку гойдалку, бесідку! Ремонт почав у хаті робити. Але не встиг закінчити», – із невимовним смутком і болем у голосі кажуть сестри захисника Юлія та Марія.
Не встиг… Бо ж усі мрії, плани перекреслила війна. І хоча Толя Савчук не служив як строковик, влітку 2022-го отримав повістку та пройшов медичну комісію. А через пів року, у другий день лютого, за наказом з’явився у військкомат для відправки захищати Україну. Тож через два дні своє 30-річчя він зустрів уже в одному з навчальних центрів. Там пробув півтора місяця. І в середині березня разом із побратимами вирушив у саме пекло війни – під Бахмут.
«Як же тут страшно…» – сказав Анатолій сестричкам після першого виходу із «нульовки». Їм він передзвонив і 18 квітня, уже тоді, як відійшов від наркозу після першого оперативного втручання. Так Савчуки дізналися, що напередодні їхній син, внук, брат отримав тяжке поранення внаслідок мінометного обстрілу. І відтоді почалася боротьба за його життя. Наш земляк переніс одинадцять операцій. Але 21 травня, після перенесених стількох випробувань, його серце зупинилося.
Поховали воїна у Заріці.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і слава Герою!
