П’ятирічний Іванко ще нещодавно не говорив, а тепер потроху вчиться висловлювати свої думки. Його шлях — один із багатьох прикладів того, як інклюзивно-ресурсний центр допомагає дітям із особливими освітніми потребами.
За даними МОН, в Україні кількість таких дітей зросла з 25 тис. у 2020 році до понад 47 тис. у 2024-му. Станом на 1 січня 2025 року в нашій країні створено 700 інклюзивно-ресурсних центрів. В умовах війни продовжують функціонувати 674 ІРЦ. Один із них – у прикордонній Любешівській громаді.
Нині тут надають підтримку 253 дітям із особливими освітніми потребами. Для порівняння: ще шість років тому на обліку було лише 35.
Найголовніше – щасливі очі дитини
У маленькому, але затишному центрі щодня народжуються великі зміни.
Тринадцятирічний Захар усе впевненіше виконує завдання реабілітолога. Він відвідує центр кілька разів на тиждень. Хлопець із радістю бере участь у різних конкурсах і днями отримав сертифікат від Всеукраїнського мистецького конкурсу «Податкова абетка».
Шестирічна Соломія стала випускницею ІРЦ. Дівчинка два роки старанно відвідувала заняття в центрі.
– Донька у нас була дуже енергійною, такою, що ніяк не могла всидіти на місці. Мала певні труднощі з вимовою. Але тепер вона навчилася вимовляти чітко всі літери і стала набагато спокійнішою. Це великий прогрес. Уже восени Соломія йде до школи, – каже мама дівчинки.
Сашко – учень шостого класу, справжній фанат автомобілів. Він не лише впізнає моделі машин, а й розрізняє їх за звуком.
– Особливо сину в ІРЦ подобаються святкові заходи. Центр щоразу організовує цікаві події для дітей: прикрашання пасок; написання листів до святого Миколая й потім втілення дитячих мрій у реальність; виготовлення подаруночків до Дня матері, – каже мама Сашка.
Разом – задля кожного вихованця
Інклюзивно-ресурний центр Любешівської селищної ради функціонує вже понад шість років. Його команда – не просто фахівці. Це однодумиці, які об’єдналися заради спільної мети – допомогти кожній дитині знайти своє місце у суспільстві.
– У нас працюють практичні психологи, реабілітолог, дефектолог і логопед. Така робота підходить далеко не кожній людині, але вона тут зібрала та згуртувала тих, для кого інклюзія – це не лише методика, а стиль життя, – говорить директорка ІРЦ Тетяна Жилко.
Попри широку діяльність, дружну команду фахівців ІРЦ у Любешові стикається з великою проблемою – нестачею приміщення. Центр розташований у будівлі шкільного гуртожитку, де має лише три кабінети.
– У таких умовах нам складно забезпечити необхідний обсяг занять і комфорт для малечі. Просто уявіть: в одному кабінеті у нас туляться четверо фахівців, – пояснює директорка Тетяна Жилко.
Інклюзія не має кордонів
Фахівці ІРЦ активно залучають дітей до соціального життя — походи в магазини, поїздки, екскурсії. Весною вдалося організувати велику подорож до «Волинської Голландії».
Підтримка в час війни
Центр продовжує працювати попри труднощі. Завдяки благодійникам проводять свята, покращують матеріальну базу центру.
Психологи допомагають дітям долати страхи та тривожність, зокрема через сирени та інші воєнні стреси.
Інклюзивно-ресурсний центр у Любешові – це більше ніж просто установа. Це безпечний простір турботи та підтримки. У час війни, коли стреси і труднощі стали уже нашою повсякденністю, центр щодня дарує дітям тепло і радість, що так важливо у сьогоденні.
Мирослава СТРУК.
Фото авторки та з архіву ІРЦ.
Розлогий матеріал про діяльність ІРЦ читайте у газеті “Нове життя”
