Війна розставила нові акценти в житті багатьох українців. Ті, хто ще вчора навчав і виховував, сьогодні захищають країну зі зброєю в руках. Серед таких українців – Сергій Поремчук із Невіра.
До повномасштабної війни Сергій Сергійович створив міцну родину: разом із дружиною виховував двох дітей, збудував власне сімейне гніздечко. Працював у Погулянківській гімназії вчителем фізичної культури. Та коли країна потребувала захисту, він добровільно пішов її захищати, змінивши класну кімнату на військовий стрій.
Як розповідає директорка навчального закладу Ніна Нестерук, Сергій Поремчук – людина з великої літери:
– Сергій Сергійович – відповідальний, добрий, чесний, професіонал своєї справи. Його дуже не вистачає в нашому колективі. Діти й колеги за ним дуже сумують.
У травні 2022 року Сергій Поремчук добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив службу у Володимирі-Волинському, а згодом у складі 14-ї окремої механізованої бригади виконував бойові завдання на Харківському напрямку.
Наприкінці 2023 року його перевели на посаду інструктора з вогневої підготовки. Нині він навчає військовослужбовців базової загальновійськової підготовки як у пунктах постійної дислокації, так і безпосередньо в районах виконання бойових дій. У цій роботі, зізнається військовий, найважливішими є терпіння та відповідальність.
Як каже захисник, за роки війни відбулася глибока переоцінка цінностей. Найдорожчим для Сергія Поремчука залишається сім’я та її безпека. Про те, як ростуть діти, він дізнається з телефонних розмов і соцмереж, адже за три з половиною роки служби лише тричі мав змогу побувати у відпустці.
– Рідні все розуміють і підтримують, але, звичайно, дуже чекають, коли я повернуся додому, – ділиться військовослужбовець.
Не забувають про свого наставника й учні та колеги – надсилають листівки і солодощі.
– Це дуже приємно. Я щиро їм за це вдячний, – каже він.
Сил і витримки додає підтримка найрідніших та бажання їх уберегти. Мріяти нині, зізнається Сергій, майже немає часу. Проте найбільше він хоче, щоб якнайшвидше закінчилася війна, а ворог був вигнаний з української землі.
За роки служби Сергій Поремчук був удостоєний численних нагород. Утім, говорить про це скромно й неохоче, адже переконаний: найкраща нагорода – це мир, перемога й рідні люди поруч.
– Дуже хочеться просто жити: не поспішати, не метушитися, спокійно пройтися лісом чи берегом річки, просто бути поруч із рідними. А поки що – щоденна робота заради перемоги, – зізнається наш земляк.
