Війна стала випробуванням для всіх українців. Поки одні боронять країну зі зброєю в руках, інші рятують життя, щодня стоячи на межі між болем і надією. Для Наталії Михалюк професійна відповідальність не обмежилася стінами лікарні – коли країна потребувала допомоги, вона свідомо зробила крок до служби на передовій.
Наталія Петрівна родом із Великого Куреня. Саме там вона закінчила місцеву школу. Потім цього вступила до Київського міського медичного коледжу, де здобула спеціальність медичної сестри.
Після завершення навчання певний час працювала за фахом у місцевому ліцеї. Згодом вийшла заміж. У подружжя народилося двоє дітей – донька і син. Разом із чоловіком вони облаштували власне сімейне гніздечко.
У 2010 році Наталія Петрівна розпочала роботу в Любешівській багатопрофільній лікарні на посаді процедурної медсестри терапевтичного відділення. У 2022-му її призначили старшою медичною сестрою цього ж відділення.
Про свою роботу Наталія говорить щиро й без гучних слів:
– У своїй роботі я люблю все. Мені подобається працювати з людьми, вести моніторинг їхнього стану, виконувати лікувальні маніпуляції, спілкуватися й підтримувати пацієнтів. Медицина – це про відповідальність. Тому, звичайно, важливо постійно вчитися й удосконалювати свої уміння та навички.
У 2023 році Наталія Михалюк у складі групи медиків добровільно поїхала допомагати колегам на Херсонщину. Від Волині вона була єдиною у цій групі, решта медиків – із Полтавщини. Упродовж місяця команда працювала у приймальному відділенні Херсонської міської лікарні на деокупованій прифронтовій території.
Саме там, працюючи з великим потоком пацієнтів – як цивільних, так і військових, – наша землячка ще гостріше відчула, наскільки медики потрібні під час війни.
Повернувшись додому, Наталія Петрівна продовжила працювати старшою медичною сестрою. Проте її не полишало відчуття, що там, на фронті, вона може принести значно більше користі.
У 2025 році до закладу, де вона працювала, надійшов запит щодо потреби в медичних працівниках для роботи безпосередньо на фронті. Тоді Наталія ухвалила для себе виважене рішення долучитися до війська і подала свою кандидатуру. Родина підтримала її.
– Ще під час роботи на Херсонщині я усвідомила, наскільки не вистачає медиків на фронті. Люди втомлюються, їм потрібна допомога. Я знала, що мої уміння можуть комусь врятувати життя, — ділиться наша землячка.
Наприкінці серпня цього ж року Наталія Михалюк добровільно підписала контракт і долучилася до лав Збройних Сил України.
Базову загальну військову підготовку вона проходила в місті Мукачево. Згодом її направили на Запорізький напрямок, де жінка потрапила до медичної роти 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
У підрозділі Наталія Петрівна пройшла адаптацію та розпочала службу.
– Найважливіше в роботі – не панікувати й залишатися зібраною. Не менш важливою складовою служби є моральна підтримка захисників. А ще мені дуже пощастило з колективом – він у нас справді дружний і надійний, – ділиться медикиня.
До її обов’язків входять підготовка операційних столів і медичних інструментів, допомога лікарям, стерилізація обладнання та забезпечення злагодженої роботи медичної роти.
Під час проходження служби Наталію Михайлівну нагородили відзнакою та підвищили у званні – від солдата до молодшого сержанта.
Головною підтримкою для неї залишаються чоловік, діти та родина.
– Щоранку пишу, що в мене все добре. За можливості зідзвонюємося, – каже жінка.
Про свою мрію вона говорить просто:
– Хочеться, щоб усі були живі й здорові. І, звичайно, щоб якнайшвидше настала перемога.
