Солдат, 115 окрема механізована бригада, житель села Залізниця.
(22 жовтня 1987 – 23 червня 2022)
Загинув на Луганщині.
Валерій Швирид народився у Лобні, закінчив місцеву школу., згодом – Любешівський технікум. А ось долю знайшов у сусідній Залізниці, куди згодом і перебрався до дружини. Двох синочків-соколиків подарував Господь подружжю. Тішилися ними батьки, будували новий просторий дім, де кожна дрібничка зроблена саме руками Валерія Васильовича. Бо ж руки золоті мав. Не лише собі ремонтував, будував, а й безвідмовним був для інших: ремонт не в одній оселі в Залізниці та Лобні зробив.
Добрий, привітний, завжди усміхнений – таким назавжди залишиться Герой у пам’яті усіх, хто його знав. «Наш Валера», – так казали жителі Залізниці на Швирида, бо ж нікому він не був чужим.
І так було би й далі. Він жив би, працював би. Відсвяткував би своє 35-річчя та новосілля у новозбудованому домі. Але… Не судилося. У його життя підступно підкралася війна. Хата зосталася пусткою. Валерію Васильовичу назавжди буде 34…
Він не мав за плечима армійського досвіду, бо ж строковиком не був. Але, попри це, уже в березні 2022 року мобілізувався. Коли росія посунула повномасштабно на Україну, дуже перейнявся цією бідою, долучився до волонтерства. А потім взяв до рук зброю. Став солдатом 115 окремої механізованої бригади.
Недовго побув на навчанні. Вирушив у саме горнило війни. Одному Богу відомо, які жахіття він там перебачив і пережив. Валерій виборював українську землю на передовій, а тут, удома, за нього молилися рідні. Не знаходили собі місця, коли їхній чоловік, тато, син по 5-6 днів не виходив на зв’язок.
На жаль, не вимолили. 23 червня 2022 року клятий ворог обірвав його таке ще молоде життя.
Поховали захисника у селі Залізниця.
Посмертно удостоєний медалі «За військову службу Україні».
Вічна пам’ять і слава Герою!
