(18 квітня 1981 – 31 липня 2024 року)
Солдат, 43 окрема артилерійська бригада, житель Бучина
Загинув на Донеччині
Сама виховувала неньку сина та старшу доньку, думала біля свого Володі дожити старості. Бо ж донька проживає на Горохівщині, а Володя був поруч, у Бучині. Тож він змалку знав, що таке тяжка праця. Пізнав її ще школярем, а згодом – студентом Любешівського училища, де здобув спеціальність тракториста-машиніста сільськогосподарської техніки. Відслужив строкову службу у військах Київського інституту військово-повітряних сил – спочатку в столиці, потім у військовій частині на Хмельниччині.
Невдовзі після повернення додому, коли він поринув у сільські будні, в Україні розпочалася Антитерористична операція. Тоді нашому землякові знову довелося взяти до рук зброю – вже не для навчань, а щоб обороняти Батьківщину. Відтоді й почалася його багаторічна сторінка життя, пов’язана з військом. Кілька разів Володимир підписував контракт зі Збройними Силами України, провівши у війську майже п’ять років. Лише у 2020-му повернувся до Бучина. Разом із матір’ю господарював, їздив на сезонні заробітки, допомагав сестрі на Горохівщині.
14 вересня 2022 року Володимира Сірця мобілізували. Він потрапив до Київської територіальної оборони. У складі 241-ї окремої бригади ТрО воював на різних напрямках.
«Ми точно не знали, де саме він був. Уже згодом дізналися, що його прикомандирували до 43-ї окремої артилерійської бригади. Володя дуже мало розповідав про службу. Коли я розпитувала, відповідав коротко: «Тобі, сестричко, того всього не треба знати. То військові справи». Лише за адресами посилок можна було здогадуватися, де він перебував. Не хотів нас тривожити, особливо маму. Як і під час АТО довго не казав їй, що воює, так і у повномасштабну війну оберігав її від переживань», – розповідає сестра Валентина Володимирівна.
Наприкінці липня 2024 року зв’язок із воїном обірвався. Відтоді невідомість краяла серця рідних. Вони до останнього сподівалися, що він живий, можливо, у полоні. Та ДНК-експертиза підтвердила: Володимир Сірець загинув смертю хоробрих 31 липня 2024 року на Донеччині. Лише через майже півтора року його тіло змогли доправити до рідного Бучина.
Поховали воїна у Бучині.
Вічна пам’ять і слава Герою!
