Під час розпорядження власним майном громадяни нерідко постають перед вибором відповідного правового інструменту: скласти заповіт, укласти спадковий договір чи договір дарування. Ці правочини мають спільну рису — вони потребують нотаріального посвідчення (за винятком окремих випадків дарування), проте відрізняються насамперед моментом переходу права власності, умовами його набуття та можливістю оскарження в суді.
Міністерство юстиції роз’яснює основні відмінності між зазначеними правочинами, їх правовими наслідками та особливостями застосування у різних життєвих ситуаціях.
Заповіт
Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Складання заповіту можливе виключно особисто, вчинення його через представника законодавством не допускається. Заповіт набирає чинності лише після смерті заповідача та відкриття спадщини. До цього моменту майно залишається у власності спадкодавця, який має право у будь-який час змінити або скасувати заповіт, не повідомляючи про це спадкоємців.
Заповіт може бути кількох видів — з умовою, секретний, а також заповіт подружжя. Зокрема, посвідчити заповіт можуть: командир військової частини; головний лікар, його заступник або черговий лікар лікарні чи госпіталю; начальник госпіталю; директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю; капітан судна під прапором України; начальник експедиції тощо.
Договір дарування
Дарування — це двостороння угода, за якою дарувальник безоплатно передає майно іншій особі. Договір може укладатися як письмово (зокрема щодо нерухомості чи значного майна), так і усно — у випадках дрібних побутових речей.
Важлива особливість: договір дарування може передбачати для обдаровуваного певні обов’язки. Це може бути передання грошової суми чи іншого майна третій особі, виплата грошової ренти, надання права довічного користування дарунком чи його частиною, або утримання від певних дій. Якщо обдаровуваний порушує такий обов’язок, дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо це неможливо — відшкодування його вартості.
Право власності за договором дарування виникає з моменту передання майна або з моменту нотаріального посвідчення — залежно від його предмета.
Спадковий договір
Цей правочин поєднує елементи заповіту та договору: набувач зобов’язується виконувати певні дії за розпорядженням відчужувача (наприклад, надавати допомогу, утримання, догляд), а після його смерті отримує право власності на майно. Право власності переходить лише після смерті відчужувача.
Важливо: відповідно до Цивільного кодексу, заповіт, складений щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Таким чином, відчужувач не може заповісти те, що вже охоплено спадковим договором.
Позов про розірвання спадкового договору у разі невиконання умов може подати не лише сам відчужувач, а й набувач — якщо він не може виконати розпорядження відчужувача.
Основні відмінності
Момент набуття права власності: за даруванням — одразу після передачі майна; за спадковим договором — після смерті відчужувача; за заповітом — після смерті спадкодавця та спливу шестимісячного строку.
Зобов’язання сторін: заповіт не створює жодних зобов’язань для спадкоємців до смерті заповідача; спадковий договір вимагає виконання умов відчужувача; договір дарування може передбачати для обдаровуваного певні обов’язки.
Можливість скасування: заповіт можна змінити чи скасувати у будь-який момент; спадковий договір скасовується лише в судовому порядку; дарування — може бути скасований або повернена вартість дарунка в разі невиконання умов договору.
Саме тому вибір між заповітом, спадковим договором та договором дарування залежить від кінцевої мети власника майна. Якщо власник хоче залишити за собою повний контроль над майном до кінця життя — доцільно скласти заповіт. Якщо важливо закріпити обов’язки майбутнього спадкоємця, наприклад, забезпечити догляд чи інші дії, варто розглянути спадковий договір. А якщо мета полягає в негайному відчуженні майна — обрати договір дарування.
